Після оголошення виборів до Верховної Ради України більшість міністрів діючого уряду стали народними депутатами від Партії Регіонів. Перед ними стояв вибір: залишатися в уряді, або писати заяви на звільнення і пересісти у крісла парламенту. Прем’єр і всі, хто проходив за списками написали заяву про те, що хочуть таки закони писати, а не виконувати (мається на увазі як представники виконавчої влади).

Сама відставка Азарова потягне відставку усього кабінету міністрів. Політичні аналітики зразу ж заговорили про якісне оновлення у вищій виконавчій структурі України.

Якщо врахувати, що парламентські опозиційні сили держави не будуть навіть робити спроб брати участь у переговорах про новий уряд, а регіони й не прагнуть ділити з кимось владу, то урядувати будуть такі ж самі, тільки з іншими прізвищами. Єдина надія є на те, що міністром освіти стане більш адекватна людина, ніж попередній. (Хоч поняття політичної державотворчої адекватності у середовищі регіоналів і комуністів є під питанням).

Правлячій партії таки прийдеться шукати компроміс з опозицією, бо, не маючи простої більшості, вони самостійно не зможуть затвердити прем’єра та уряд вцілому. Якщо таке порозуміння не світить (а це найбільш ймовірно), то усі посади Кабінету міністрів будуть на статусі „виконувачів обов’язків”. Тимчасовий уряд буде мати менше повноважень, а „ручний” режим управління економікою призведе тільки до погіршення економічної ситуації.

Політично, такий стан речей є вигідний опозиціонерам. До 2015 року – виборів президента – можна довести країну до повного колапсу і легко скинути регіоналів.

Простим громадянам, з одного боку нинішній президент уже набрид, з іншого – послаблення його позиції і рейтингу за рахунок добробуту людини праці є аморальним. Третій бік медалі – опозиція і влада домовлятися лише з метою покращення життя людей не будуть.

Пріоритетом усіх українських політиків є взяття влади будь-якою ціною. Тільки не особистою самопожертвою. А особливо жертвою особистого добробуту та заможності й багатство своїх родин.

Тому, ми – прості українські громадяни, маємо усвідомити, що будемо боротися за своє світле майбутнє за рахунок втрати власного добробуту (якщо такий ще існує). Уся кількарічна процедура зміни влади буде супроводжуватися яскравими шоу у Верховній Раді. Ми, як завжди, будемо ділитися на чиїхось прихильників і противників і… тихо бідніти.

Єдине, що нас буде об’єднувати – це незгасна любов до неньки України. України як чогось світлого, фантастично-недосяжного, як острів Утопія чи місто Сонця філософів середньовіччя.