Обираючи політика ми весь час ставимо під сумнів його чесність. Ми сумніваємося під час агітаційного періоду, чи виконає партія або політик свої обіцянки. Коли влада сформована, у будь-якого владного мужа буде сотня відмазок, чому він не робить того, що пообіцяв.

Зрештою, для українського виборця вже стало нормою від виборів до виборів спостерігати як не реалізовуються програми партій, декларовані на виборах. Трапляються, правда, окремі депутати, що займають активну позицію у принципових питаннях і можуть десь комусь надути диму, порвати одяг, поламати мікрофон спікеру… Таких депутатів любить електорат, за таких завжди будуть голосувати. Але базові питання економіки, політики, національного розвитку такими витівками не вирішити.

Біда нашого суспільства у тому, що ми сприймаємо дію близького за духом державотворця виключно на емоційно-психологічному рівні. Наші уподобання не виходять за рамки сприйняття за таким принципом: «він – боєць – буду за нього голосувати» або «він – погань – якщо мій кум за нього проголосує, я з ним не розмовляю».

Такий підхід сприйняття політика є досить архаїчним і притаманний лише періодам становлення демократичних традицій.

Цивілізований громадянин основним аргументом для себе про політичну силу буде розглядати виключно покращення (або погіршення) особистого добробуту, зрушень у культурній та соціальній сфері. Тільки позитив у країні має приводити до влади силу, що це здійснила.

Тільки у нерозвиненій країні після демократичних виборів може залишатися при владі партія чи президент, за час урядування яких життя людей стало гіршим. Більше того, самі представники влади збагатилися врази.

Населення країн старої демократії давно відкинуло емоційну складову при виборах влади. А існування законодавчого механізму дочасного відкликання члена законодавчої вітки влади робить політиків відповідальними перед виборцями.

Першим кроком самовиховання виборця та виховання депутата в Україні має бути закон про відкликання з парламенту за порушення обіцянок. Якщо кандидуючи воно хрестилося під галицькою церквою у вишиванці, а перейшло у фракцію регіонів чи комуністів, то таке політичне диво має бути покарано втратою мандата. Це якраз буде і цивілізовано, і демократично.

Тільки такий один закон може вирішити масу проблем з, м’яко кажучи, нечесними депутатами.

Тільки внутрішня відповідальність, аналіз без емоцій з боку виборця та зовнішній законодавчий тиск на депутата можуть стати початком цивілізованості окремого обранця та Верховної Ради в цілому.