«Свій до свого по своє» – гасло, що продекларували українці Галичини ще в кінці ХІХ століття. Тоді вони мали проти себе економічно сильну польську та єврейську спільноти. Ці два народи контролювали торгівлю, виробництво. Українцям було дуже важко нарощувати свої бізнесові потуги і через боротьбу з тими двома етносами, і через відсутність власної державності.

З часом ідея підтримки національного виробника знаходила шану в часи існування ЗУНР і УНР, у міжвоєнний період під Польщею. Особливо закликав підтримувати все українське, а особливо національну валюту, уряд гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році.

Ідея спиратись у власному розвитку на своє (національне) не є чужою навіть для сучасних європейських країн. Не раз можна спостерігати через засоби масової інформації як у Франції, Італії, Іспанії чи Англії вибухають цілі мітинги-заворушення на підтримку своїх економічних потуг проти іноземних – капіталів, виробників, торговельних монополій.

У сучасній Україні теж було б досить патріотично схилятися до власного національного виробника. Правда, товари сільськогосподарського виробництва ще вартують такої підтримки, а от промисловий комплекс таки кульгає. Нажаль Україна вже самотужки не виробляє навіть велосипед «Україна».

Зате у нас є гордість – гривня – національна валюта, що сягає своєю історію у сиву княжу давнину. Що там доляр чи євра. Наша валюта таки є серйозним елементом економіки. Банки дають величезні ставки по депозитах, порівняно з іноземними, по гривневих купюрах можна непогано вивчити українську історію та окремі досягнення в галузі культури. Особливо філософське вчення Григорія Сковороди (це тим, у кого є такі купюри…).

Вершиною підтримки національної валюти є рішення урядовців-регіоналів ввести 15-и відсотковий податок на продаж готівкової іноземної валюти. Все геніальне просте. За логікою наших управлінців народ відмовиться від тримання заощаджень у чужих грошах і буде пхати у панчоху виключно свою рідну гривню.

Такого примітивізму на початку ХХІ століття напевне не вчудить жодна країна. Замість того, щоб підтримувати власне виробництво збільшуючи валовий внутрішній продукт та саме на цю величину випускати готівкову гривню (чим уникати інфляційних процесів), примітиви урядовці хочуть поповнювати казну абсурдним податком з громадян.

Як же ж потрібно любити Україну і власну валюту, щоб піти на такі жертви. Від такої любові можна було б ввести не 15 %, а, скажімо, – 57,49 %. Потім ще збільшувати. А ми – громадяни – будемо готові віддати валюту за усі 100% податку, бо теж любимо Україну.

І тоді нікого не можна буде звинувачувати у тому, що Україну «продали». Актуальним стане термін – «віддали». Свій до свого по своє вже ніколи не прийде.