В усі часи люди хотіли жити заможно. Поняття достатку ніколи не мало якогось одного стандарту. Воно залежало від історичного періоду, розвитку продуктивних сил, релігійних вірувань, цивільної суспільної моралі, освіченості індивідуума і багатьох інших чинників.

У первісну добу який-небудь кроманьйонець тішився куском м’яса з мамонта, у середньовіччя селянин радів можливості продажу мішка зерна (при доброму врожаї), галицький інтелігент кінця ХІХ – початку століття вважав вершиною розкоші повечеряти у ресторані львівського готелю «Жорж». Представник середнього класу у Європі другої половини ХХ століття уже прагнув мати власне достойне житло, автомобіль та можливість відпочинку на хорошому курорті.

Соціальні стандарти радянської доби зводились до примітивної зрівнялівки: невелика зарплатня, однакове (або дуже подібне) житло, однакові меблі, посуд, побутова техніка, продукти харчування. (Яскравим шаржем на таку ситуацію є добра комедія «З легкою парою»). Люди совкового періоду були усунуті від інформації про життя у європейських країнах, тому вважали за благо своє побутово-економічне існування.

Коли ж у кінці 80-х років ХХ століття відкрилася «залізна завіса» більшість прозріла: у них краще! Це прозріння привело до певного психологічного запаморочення у вигляді появи бажання негайно жити як родина Кепфелів у Санта-Барбарі чи Луїса Альберто у Мексиці.

Мозкове збочення совкового люмпену вже в цей період привело до ситуації, коли надмірна телевізійна розкіш стала еталоном та прагненням за будь-яку ціну стати матеріально значущим членом суспільства.

Тупе прагнення до збагачення привело до пограбування державної власності, безконтрольного розподілу основних виробничих сил серед нагло-захланих (а не працьовитих та освічених-інтелігентних). Заволодіння величезними статками приводило до конфліктів фінансових інтересів, що не раз закінчувалося відстрілом менш прудкіших. Далі – захоплення політичної влади і узаконення своїх дій.

У результаті при владі в Україні є надбагаті люди, які своїм матеріальним становищем давно перевершили європейську (чесну) бізнесову еліту. Їх розкішний побут вже давно вийшов за межі здорового глузду.

Але великою небезпекою сьогодні є те, що бідні люди (особливо молодь) вважають їх (мультимільйонерів) зразком для досягнення власного матеріального благополуччя. Девіз «хочу все і негайно» може стати новим витком у конфлікті інтересів за матеріальні блага та соціальні стандарти.

P.S. Багатство має існувати, але не за рахунок грабунку ближнього.