Усе ХІХ століття було одним із найважчих для українців у політичному і культурному розвитку. Більшість українських земель перебували у складі Російської імперії, яка запроваджувала на нових захоплених територіях власні порядки.

В Україні було знищено полково-сотенний, демократичний в управлінні козацький устрій та запроваджено абсолютистське правління монарха. Силовими методами ліквідовано козацтво як окремий суспільний стан. Введено заборону на управління містами за «магдебурзьким правом». Ліквідовано викладання у всіх навчальних закладах України українською мовою. Ще в 1796 році проведено остаточне закріпачення селян, частка кріпаків-українців становила 40 %. (Для порівняння: по Росії, загалом, кріпаків було 25 %, у Європі – 15 %).

У таких умовах представники української інтелігенції створюють в Києві таємну політичну організацію – Кирило-Мефодіївське братство. Лідером цієї організації став професор історії Київського університету Микола Костомаров, до братства входило близько 100 чоловік. Найбільш відомими серед них були Микола Гулак, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш. У засіданнях кирило-мефодіївців брав участь і Тарас Шевченко.

Братство існувало у 1846-1847 роках. Недовго. Їх «здав» зрадник і всі вони були заарештовані третім відділом імператорської поліції.

За короткий термін існування братчикам вдалося сформулювати програму, яка в умовах імперської реакції стала серйозним політичним та ідейним підґрунтям для майбутніх політиків, що сповідували принципи демократизму.

У програмному документі «Закон Божий або Книга буття українського народу» ставилася мета ліквідації самодержавства, кріпацтва та введення рівності усіх суспільних груп. Передбачалось після ліквідації Російської імперії дати волю усім її неслов’янським народам. Три слов’янські народи (українці, поляки і росіяни) мали б створити незалежні парламентські демократії та об’єднатися в конфедерацію з центром у Києві. Йшлося навіть про введення посади президента. (Братчики, напевно, почерпнули багато з політичного устрою США, адже конституційні норми цієї країни були відомі освіченій частині Росії).

Важко преоцінити передову політологічну складову цієї програми. У забитій неграмотній кріпосній Росії формулюється ідеологія рівності та республіканської демократії. Звичайно, втілити в життя такі ідеї було завданням з галузі фантастики.

Але саме існування Кирило-Мефодіївського братства продемонструвало, що українська еліта є невід’ємною частиною народу, який ніколи не змириться із неволею та абсолютизмом. Братчики є, справді, унікальним явищем української історії доби поневолення; доби, яка стала для українців, одночасно, періодом національного відродження.