У кінці ХVІІІ століття закінчилася державотворча доба, пов’язана з козацтвом. Українці були поділені між двома імперіями – Австрійською (Галичина) та Російською (Наддніпрянщина). ХІХ – початок ХХ століття відомий в нашій історії як період національного відродження, коли на політичну арену виходить нова суспільна верства – інтелігенція.

Загальновідомими просвітницькими організаціями першої половини ХІХ століття були Руська трійця в 30-х роках у Львові (під Австрією) та Кирило-Мефодіївське братство в 40-х роках у Києві (під Росією).

Забутою і маловивченою є історія потужної української просвітницької організації початку ХІХ століття – Товариства греко-католицьких священників у Перемишлі. Це була, фактично, перша досить вдала спроба освічених українців задекларувати себе окремішною нацією в Європі.

Перемишль початку ХІХ століття був найвпливовішим центром західноукраїнського просвітництва. (Львів у цей час був настільки сполонізований, що українське національне життя тільки жевріло під тиском польської адміністрації). У Перемишлі знаходилася греко-католицька семінарія, багаті бібліотеки, українська друкарня. Місто було центром греко-католицької єпархії, яку очолював єпископ УГКЦ, професор богослов’я Львівського університету Михайло Левицький (зображений на фото).

У 1816 році Михайло Левицький став митрополитом греко-католицької церкви. У цьому ж році за його ініціативи створено просвітню організацію Товариство греко-католицьких священників. Вони мали за мету поширювати освіту серед українського селянства Австрії. Важливим здобутком організації було те, що вони видавали і розповсюджували саме україномовну (як тоді казали «русинську») літературу.

Відомий у той час український вчений-філолог, отець Іван Могильницький написав «доступною» для українців мовою підручник «Граматики», «Катехізис малий» і «Буквар славено-руського язика». Товариство домоглося впровадження навчання українських дітей у Галичині рідною мовою. Використавши церковні зв’язки (вони активно співпрацювали в організаційній сфері з центральним греко-католицьким собором Святої Великомучениці Варвари у Відні) домоглися від австрійської адміністрації дозволу на відкриття «Дяково-вчительського інституту» в Перемишлі та початкових шкіл, яких на 1832 рік уже було відкрито 383.

Члени товариства були першими у Галичині, які започаткували ідеологію єдності західних і східних українців. Вони наполягали на тому, що «русини» Галичини є представниками того ж слов’янського народу, що живе по обидва боки Дніпра у Російській імперії.

Існування Товариства греко-католицьких священників було, напевно, тою першою пробою через просвітництво підняти українців на боротьбу за власну державність. Уже пізніші організаційні потуги українців ставили і чітко формулювали мету політичну. Центри активності перемістилися до Львова та Києва.