Давати поради є поганим тоном. Це невиховано, особливо, коли про це не просять. Якщо людина звертається про допомогу, то порада або дія є виправданою і потрібною.

В українській політиці є професійні «радники» політиків. Їх офіційно називають іміджмейкерами, аналітиками. Вони заробляють великі гроші. Багато політичних діячів користуються такими послугами. Іміджмейкерство у нашій державі дійшло до того, що державні мужі навіть не спираються на власну думку й ігнорують суспільні настрої. Тільки радники. Навіть під час виборів. А коли дорвався до коритця – думка людей взагалі не потрібна.

Виборець розумніший. Його порад потрібно слухати.

З огляду на конфронтацію між владою і опозицією спробую дати кілька порад опозиції. Саме опозиції, бо голосував за них і вони мої слуги. Тому маю повне право на поради.

Зараз ми спостерігаємо нездорові «бродіння» в ініціативах проти влади. Кожна з трьох парламентських опозиційних сил і ніби хоче чогось доброго, але й з острахом і заздрістю слідкує за успіхами соратників. Тому для загального блага однозначно потрібно зробити такі політичні дії-акції.

Перше. Не відступати від мети з вимогою одноосібного голосування. Якщо потрібно, застосовувати силу. Бо це захист Конституції. Таку силу неможливо оскаржити в суді. Це знищить пихатість регіональної комуни. Законодавчий орган країни мусить приймати закони законно. Такі дії дадуть опозиціонерам тільки позитивну оцінку виборців в усіх регіонах України.

Друге. Кличко, Тягнибок і Яценюк задекларували бажання оголосити імпічмент гаранту шляхом референдуму (є Закон України «Про Всеукраїнський референдум» і це формально можливо). Для цього потрібно збирати підписи виборців. Зрозуміло, що діюча влада зробить усе для недопущення цієї акції, але початок підписної кампанії в усіх регіонах України буде легітимною дією. А до виборів 2015 року для донецьких це небезпека серйозна. Якби ж такий референдум відбувся, то легітимізувати гаранта як політика буде неможливо. Це крах для регіоналів.

Третє. Не за горами вибори мера Києва. Столичні мерські вибори опозиція повинна використати як репетицію президентських. Останні роки чітко демонстрували – хто взяв Київ, той керує Україною. Тому тут чітко мають спрацювати усі законні методи в протидії ставленику від влади.

Четверте. Усі названі вище політичні акції потрібно проводити спільними зусиллями (а не так: хай вони там у парламенті не сплять-чергують, а ми (інші з опозиції) їх просто підтримаємо…). При координації спільної боротьби із антинародною владою мав би виділитися (еволюційно викристалізуватися) єдиний лідер, якого з часом можна б було просувати в президенти.

П’яте. За умови успіху в чотирьох описаних позиціях провладні олігархи почнуть робити ставки на опозицію. Їм же ж бізнес потрібно зберегти. І, якщо провладним політикам перекрити фінансові вливання, вони політично вклякнуть ще до президентських виборів 2015 року.

Запропонований сценарій є реальним. Тим політикам, що звуться опозиція це вдасться. Одна умова – заховати подалі особисті амбіції і не піддаватись на провокаційні інтриги влади (влада майстер принципу «поділяй і владарю»). Ми (виборці) це підтримаємо обов’язково.

Слава Україні!

Автор статті: zars.