В колі моїх знайомих періодично окремі люди стають безробітними. В умовах ринкової економіки це явище можна вважати закономірним. Проте, якщо раніше безробіття для моїх друзів було тимчасовим, то в останній період часу (1-2 роки) це явище переросло в постійне. З подивом для себе помітив, що значна частина молодих людей, які мене оточують (вік близько 30 років) досить тривалий час не працюють і деякі з них навіть припинили спроби пошуку роботи. Саме тому хочу поділитися своїми думками з читачами блогу щодо такої ситуації.

Для початку коротко опишу історії окремих людей. З етичних міркувань імена моїх знайомих будуть змінені.

Андрій (вік 32 роки) не має постійної роботи близько 3-х років. Працював на невеликому приватному підприємстві, яке спеціалізувалось на виготовленні сувенірної продукції. Одержував досить високу зарплату (600-800$) і виконував обов’язки бухгалтера, обліковця, контролера за якістю, експедитора і навіть вантажника. Звільнився через надмірну напругу і завантаженість. За словами Андрія його життя перетворилось на суцільну роботу + сон. Спроби домовитись з власником про зміну характеру роботи зі зміною зарплати в сторону її зменшення привели до суцільних конфліктів і як результат – безробіття. В процесі пошуку нової роботи Андрій зіткнувся зі значно нижчими зарплатами на вакантних посадах і проблемою відсутності конкретної професії.

Віктор (вік 33 роки) після закінчення навчання працював у своїх родичів – підприємців. Був на фірмі людиною, якій власники беззастережно довіряли і фактично виконував функції директора. Висока зарплата і непоганий статус зникли разом зі смертю власника підприємства. При пошуку аналогічної роботи негативну роль відіграли відсутність економічної, юридичної освіти у Віктора. Протягом року він змінив 2 роботи на значно нижчих посадах, звільнення з яких пояснював неможливістю психологічно звикнути до нового статусу. Тобто працювати звичайним робітником Віктор не може в через призму порівняння з посадою директора. Як результат – 2 роки безробіття.

Юрій (вік 36 р.) багато років працював у сфері продажу побутової техніки (як у невеликих магазинах так і в супермаркеті електроніки). В результаті закриття супермаркету залишився без роботи. При спробі працевлаштування у цій же сфері основною причиною відмов – вік (приймають працівників до 30-35 р.). В результаті Юрій перебивається тимчасовими заробітками як само зайнятий та намагається почати власну справу.

Олег (вік 29 р.) після закінчення навчання змінив кілька робіт, на яких працював не більше 1 року. Близько 2х років був на заробітках в Італії. Батько Олега досить тривалий термін живе і працює саме в цій країні. Зараз життя Олега проходить між Україною і Італією. Кілька місяців перебування у Західній Європі змінюються кварталами життя у Львові. Постійної роботи мій знайомий в Україні не шукає, як зрештою і в Італії. Цей опис прикладів можна продовжити, але факти будуть дублюватись.

Далі можемо оглянути загальні причини, чому ці люди не мають постійної роботи та наслідки такої ситуації. У всіх моїх знайомих є вища освіта (Львівський політехнічний або ЛНУ І.Франко), їх важко запідозрити в алкогольній або наркотичній залежності. Тобто це цілком нормальні люди без фізичних або психічних вад. Важко когось з них назвати хронічним неробою або як кажуть у нас старші люди – гниляком. Після закінчення ВУЗу жодний з них не працював за спеціальністю. Така ж ситуація повторилась і після зміни першої, другої роботи. Тобто навчання у ВУЗі не надало цим людям фаху, з допомогою якого вони змогли б себе реалізувати. З цього можна вивести першу причину – відсутність якісної освіти (відірваність української освіти від реалій українського ринку праці). Не будемо розвивати цю тему, яка може стати предметом окремої статті.

Друге що є спільним для даних людей, це статус їх батьків. Олег, Андрій, Юрій, Віктор виросли у повних сім’ях середнього, як за львівськими мірками, рівня достатку. Тобто батьки цих осіб цілком можуть прогодувати своїх дітей та у випадку необхідності допомогти при купівлі необхідного одягу та не потребують матеріальної допомоги дітей. Проте батьки моїх знайомих не змогли купити місце або створити бізнес для сина. З цього можна зробити висновок про другу причину – відсутність крайньої життєвої необхідності в коштах та відсутність потужної протекції.

Усі мої знайомі розповідають про своїх попередніх роботодавців однакові речі. Однією з них є відсутність чітко визначених обов’язків на роботі та меж робочого часу. Так Андрій розповідає, що в пік сезонного виробництва за літо міг мати аж 1 вихідний. Віктор для родичів крім роботи на фірмі займався чисто побутовими речами: оплата комунальних послуг, перевезення дітей в школу, купівля продуктів. При цьому роботодавці були цілком впевнені що це нормальне явище і за таку роботу працівник повинен бути ще й вдячний.

При пошуку нової роботи з боку роботодавців як правило звучали запитання: чи важко зараз знайти роботу? (це питання як натяк на важке становище людини про яке вона повинна завжди пам’ятати). Чому Ви так довго шукаєте роботу? (з аналогічним підтекстом). Значно менше або інколи взагалі були відсутні питання суто професійного характеру. Дані нюанси можуть свідчити лише про відсутність зацікавленості багатьох роботодавців у наймі розумних, досвідчених, відповідальних, професійних працівників. А причиною цього є відсутній розвинутий ринок як такий і ринок праці зокрема в Україні. Працедавець у нас більше надає перевагу слухняному, залежному робітникові на правах близьких до раба ніж вільній, досвідченій людині, яка підприємству може принести значно більше користі. У Львові на цю ситуацію впливає велика кількість навчальних закладів і відповідно велика кількість молоді, яка щорічно поповнює лави працівників.

Перейдемо до наслідків тривалого безробіття. Одним з них є певна апатія людини. Вищезгадані мої знайомі в результаті попередньої роботи не здобули великих матеріальних бонусів. Заробітна плата не давала можливості купити нове помешкання, автомобіль. Максимально що могли дозволити собі ці люди, які досить напружено працювали це краще харчування, одяг, побутові речі та разовий недорогий відпочинок за кордоном. Як результат людина приходить до думки, що працюючи не зміниш кардинально своє життя в кращу сторону. Будучи незайнятим ситуація у цих людей також не змінюється кардинально в гіршу сторону.

Наступним невтішним результатом є розпад існуючих сімей, або ж небажання створювати сім’ю. В одного з моїх знайомих з його слів стосунки з дружиною розпались як результат відсутності часу при надінтенсивній роботі. У іншого шлюб перестав існувати через його відмову дружині у народженні дитини. Основний аргумент – відсутність стабільного заробітку не дасть можливості забезпечити дитині хороший рівень життя. Олег відмовляється створювати сім’ю також через відсутність стабільного достатнього заробітку. Тобто соціальна невлаштованість виникає також як результат тривалого безробіття.

На завершення перейду до оптимістичних прогнозів. Дуже хочеться вірити, що ситуація в якій знаходиться сьогодні наше суспільство є дном, найнижчою точкою падіння. Вірю, що в результаті подальшого тривалого і стрімкого економічного зростання ми створимо розвинуті ринки (в тому числі і ринок праці), які очистять наше суспільство і дадуть можливість всім громадянам себе реалізувати у повній мірі. Людям, які опинились без роботи бажаю не втрачати віри в себе і не переставати боротись з обставинами.

Автор статті: Robespierre.