Просто щось неймовірне відбувається цього літа з Воробусом, точніше з місцем мого проживання.

Як тільки наступило тепло, одразу ж почалися одвічні проблеми. У минулих публікаціях я вже писав про те, як мене дістають сороки. Та, як виявилося, птахи – це ще квіточки.

Сьогодні було куди веселіше.

Не секрет, що вже два дні підряд люд святкує «зелені» свята.

Само собою, що автор блогу також не залишився осторонь святкувань. Тому, як це годиться по наших українських традиціях, ходив в гості, а сьогодні їх приймав.

Прийшли до Воробуса друзі, знайомі. Сидимо в хаті балакаємо, аж раптом чуємо крик у дворі. Це моя сусідка вийшла у двір і побачила, увага, вужа.

Де він взявся хз.

Він мав жовті вуха, був довгий і шипів. Само собою, як це часто трапляється у таких ситуаціях, сусідка взяла і накивала п’ятами.

Воробус не міг на це дивитися спокійно та й пішов рятувати двір від цього повзуна. Одразу ж запевню громадськість, нічого цей вуж поганого автору блогу не зробив. Та й взагалі кажуть, що вони не такі небезпечні як ті ж гадюки.

Що зробив Воробус з вужем? Була ідея викинути його в сад, але ж там діти. Їх наражати на небезпеку не можна, тому я його відправив у каналізацію. Десь є думка що саме звідти він і виліз.

Опісля автор блогу повернувся до гостей а ті якраз почали розмовляти на тему зоопарку, що здалося би з’їздити туди з дітьми. Воробус лише посміхнувся й додав, цитую: «Мені зоопарку вистачає й у себе в дворі».

І справді, що лише у мене не побачиш. За котів та собак мовчу, їх дуже багато.

Птахи.

Голуби ще куди не йшли, інколи вночі вуркочуть аж приємно слухати та дрімати. А ось сороки – це зло. Здається мені що з кожним днем їх все більшає та більшає. Плодяться ж серйозно.

От буквально сьогодні вночі сорока розбудила нас о 4 годині ранку. Це просто жах. Бої національної гвардії із терористами перед котами та сороками ховаються.

Сьогодні ж з’явився вуж, якого було успішно ліквідовано. Чого слід очікувати у майбутньому?

Ну, не знаю, мабуть появу мавпочок, орангутангів та шимпанзе. А чого б і ні? З моїм щастям все можливо.

Ті ж гості почали питати як я це все терплю? Відповідаю, та нормально. Це щось на зразок спання біля залізничної колії.

Першу, другу, третю ніч потяги тобі заважають, а опісля звикаєш. Тому, і до звіринця я теж звик.

Єдине що бажано би було забрати геть сороку з її малятами. А то……. ррррррррррр

Автор статті: Vorobus.