Останнім часом вашого автора все частіше почали питати чи їздив я вже цього року на гриби. Погода тепла, дощі падають, ніби ці лісові дари мають бути.

Вони таки є, але Воробус не так часто бував цього року на збиранні урожаю як, скажімо, минулих років. Причина? Надмірна зайнятість автора та і якщо чесно, на ті ж білі гриби треба їхати у Карпати.

У лісах близько Львова вони якщо і зустрічаються, то рідко.

Але, все ж таки одного разу білі гриби таки вдалося позбирати. Відбулося це спонтанно. Як відомо, минулого тижня Воробус і компанія їздили підкоряти чергову вершину – Петрос.

Місію таки виконали, а наступного дня коли більша частина компанії відпочивала я з колегою вирішили піти позбирати гриби. А чому б і ні? Тим більше бачили, що автівки в напрямку лісу їхали часто.

Їхати – це одне, а от знати ще би де грибні місця є. Та горіла хата – гори й сарай, пішли на власний розум. Зайшли з колегою в ліс, шарилися там, лазили, а грибів все не було.

Тоді ми собі подумали і почали збирати малину. А ці лісові ягоди в Карпатах не в такому попиті. Їх там багацько. Єдине що треба, так це мати бажання і час їх збирати.

Час таки знайшли, збирали ягоди, розповідали історії з життя. А опісля ваш покірний залишивши свого колегу із урожаєм малини вирішив ще разок глянути в ліс. Невже стільки часу я буду ходити і не знайду жодного гриба.

Як у воду дивився. Заходжу в черговий кусок лісу і натрапляю на величезного білого гриба. Радості моєї не було меж. Вже у табір вернуся не з пустими руками.

Почав лазити лісом ще і не дивуйтеся, гриби почав знаходити все частіше. Правда білих було малувато, але то таке…

Трохи позбиравши грибів і малини Воробус і колега вирішили повертатися додому. Йдемо собі дорогою, балакаємо, аж раптом Володька (колега) зауважує два красавчика (білих гриба), які росли біля дороги. Само собою всі речі ми скинули і давай лазити цією частиною лісу.

На наше здивування, грибів там було багацько. А далі почалися цікаві пригоди. Воробуса вони провчили, мабуть, на все життя.

Збираємо ми гриби аж раптом йде дорогою місцевий житель років так 60-ти. Побачивши що ми знайшли білі гриби він почав випитувати чи бува ми не збираємо козарі.

Само собою ми відповіли, чому б і ні? На що місцевий сказав що неподалік він їх бачив вагонами, але він їх не збирає.

Як ми з колегою могли повестися на таку аферу сам не знаю. Залишили грибні місця і побігли на козарики. Будете сміятися, але в місці на яке вказав нам дід не було жодного гриба.

Сам чолов’яга вже напевно знайшов не один білий гриб і посміхався.

Ось так от, ніколи не треба вірити грибникам, любителям риби і так далі. Вони вам правду рідко коли скажуть.

Щодо Воробуса і колеги, то пару грибів ми таки назбирали і взимку із спогадами про діда будемо їсти вареники із підливкою. 🙂

Автор статті: Vorobus.