Продовжую розповідати про підйом Воробуса і компанію на гору Петрос.

Отже, особливих цікавинок по дорозі не було, дорога весь час йшла біля річки де час від часу ми зустрічали велику кількість туристів. Баз відпочинку тут також багацько, але здивував мене факт, що мобільний зв’язок тут не працює.

Як люди тут між собою спілкуються?

Ще кілька сотень метрів і дорога різко звертає вліво, коротенький привал і починається стрімкий підйом. На цьому проміжку ділянки Воробус згадав що спати вночі таки треба, а не сидіти і розповідати людям байки.

Але, нічого, прорвемося, подумав автор блогу, і пішов далі. Потім дорога перейшла у ліс. Взагалі скажу йти досить таки просто, бо є маркування, а з ним набагато легше орієнтуватися.

Гору Петрос ми весь час бачили, вона часто була у хмарах і питання яке ми собі задавали, а чи зможемо ми побачити краєвиди піднявшись на неї.

Ліс поступово минав, наша компанія вийшла на відкриту місцевість. Звідти ще було десь із годину лізти під гору.

Чому лізти? Бо, саме від того часу почався крутий підйом. До речі, коли будете йти дорогою після лісу уважно дивіться на гору. Там є один момент, коли треба через кущі чорниці вилізти на мінімальну горку і вже звідти продовжити свій підйом.

Багато хто цього не знає, від того і йде згодом довше.

Коли наша компанія почала стрімко підніматися на вершину, втома була ще та. Ще б пак, набір висоти був хороший. Та, за втому забувалося коли починали дивитися на краєвиди що вимальовувалися перед нашими очима.

Як же там гарно…. Ти просто стоїш і дихаєш на всі груди повітрям. Такого у місті Лева точно нема.

Після 4-ох годинного підйому ми нарешті вийшли на вершину. Там нас здивувала машина, на якій група туристів виїхала на верх. Виявляється із Квасів це можна зробити і підйом не такий стрімкий як із Лазещини.

Що цікавого на вершині? Ну, по-перше, це хрест, який вирівняли (подруга була минулого року то він був добряче зігнутий), капличку (при дощі тут можна сховатися) і неймовірно красиві краєвиди.

Воробус дивлячись на це все просто завмер на кілька хвилин.

Перекусивши Воробус і компанія по традиції виконали гімн України, як же без нього???

А далі на нас очікував спуск. Звісно, робити це набагато простіше, від того і компанія розтягнулася на кілометри. Тут ми вже нікуди не поспішали…

Хоча, двоє моїх колег ще в цей же день підкорили гору Говерлу, до якої йти, до слова від підніжжя Петрова близько 2.5 годин.

Користуючись нагодою, висловлюю подяку таким людям як Володимир, Сергій, ще один Володимир, Софія, Віталік та Роман за хорошу компанію.

Сподіваємося ми ще підкоримо не одну вершину.

P.S. Більше фото із походу на гору Петрос можна переглянути тут і тут.

Автор статті: Vorobus.