15 квітня 2015 року мало стати безумовно цікавим днем в історії нашого міста.

Чому так? Відповідаю, тому що по всій ідеї у Львові мав проходити масовий страйк пасажирів, які мали протестувати проти підняття вартості проїзду в маршрутних таксі.

А до цього таки все йде. Тариф – 3 гривні точно вже не залишиться, а буде або 5-ть, або ж 6-ть гривень з людини за одну поїздку.

Як саме мав виглядати страйк? Протягом дня люди мали добиратися на роботу чи просто по справах за допомогою своїх ніг, велосипедів, автомобілів, електротранспорту тощо.

Принаймні в соціальних мережах це активно обговорювалося і десь у підсвідомості закрадалася думка, що так воно і буде й злісним «маршрутчикам» буде дано хороший відсіч.

Як і обіцяв Воробус напередодні, сьогодні я уважно слідкував за всією цією ситуацією і в даній публікації поділюся враженнями від побаченого.

Отже, те що автор блогу ще досі хворіє не заважає мені виконувати різного роду справи і подорожувати містом.

Так от, зранку я мав відвідати такий район як Сихів. Щоб хоч якось брати участь у страйку я сів на тролейбус. Поспішати мені не було куди, тому проїзд «рогатим» якраз було те що треба.

Не сказав би що аж такий великий попит на проїзд тролейбусом був зранку. Їхали ним, як завжди, переважно студенти та пенсіонери.

Приїжджаю на Сихів і починаю розуміти, що більшість людей просто таки «забили» на страйк. У маршрутних таксі як було «темно» від людей колись, ситуація залишилася незмінною й сьогодні.

Люди що стоять на зупинці між собою спілкуються на різні теми, згадали вони й тему страйку.

Лаконічно сказала одна жіночка років 45-ти, цитую: «А чим мені їхати на роботу якщо на Левандівку той же трамвай не їздить, а пішки я йти не хочу».

У чомусь жіночка й права. Гроші то всім треба, а за страйк їх ніхто й не дасть.

Обід, Воробус повертається додому. Пробую на зупинці «Верхній Шувар» сісти на автобус. Стою, дивлюся на людей, салони «басів» і розумію що ніяких змін таки нема.

Люди далі живуть звичайним життям і навіть і не думають страйкувати. В центрі міста зустрічаю знайому, починаємо говорити на тему страйку.

Дівчина відповідає наступним чином: «Ігоре, я хотіла їхати сьогодні на роботу тролейбусом, але свій 13-й номер настільки довго чекала, поки не зрозуміла що треба таки йти на маршрутку бо банально запізнюся».

І її теж можна зрозуміти.

А ще багатьох людей від поїздки велосипедом налякав дощ, комусь просто було ліньки йти пішки, а хтось просто лише собі «гонить» у соціальних мережах.

Моя думка, що масовий страйк таки не вдався. Люди в нас ще не настільки свідомі щоб приймати участь в подібного роду акціях.

То ж що, «маршрутчики» далі будуть диктувати нам свої умови?

Автор статті: Vorobus.