Признавайтеся чесно, читачі блогу, хто з вас любить їсти таку страву як чебуреки? Думаю таких людей є багато.

Їх можна купити як в генделиках, так і зробити вдома. «Живий» приклад – нещодавня праця на кухні Ігоря Воробуса.

Але, як каже наш відомий тренер, цитую: «та то таке».

Вдома їсти – це одне, а от десь у цікавому місці – це інше.

Саме сьогодні вашого покірного занесло не куди-небудь, а у відому Чебуречну, яка знаходиться в смт. Брюховичі.

Пам’ятаю бував ще тут за царя Гороха. Чому так? Все просто, їхати мені в цей населений пункт далекувато.

Та, часи змінюються і я вирішив подивитися що там і як.

Кажу ж відразу, ходив у чебуречну Воробус не один, а з приятелем. Компанія як не крути.

Отже, близько третьої години ми підходимо до головного входу в чебуречну, чуємо вже їх запах, багато людей сидить в альтанках їх наминає і лише думаємо заходити як чуємо від старшої пані слова: «Рухайтеся, чого повставали? Зараз закриваю на обід».

Я спершу не збагнув на який це ще такий обід? Хіба в генделиків вони бувають? А виявляється таки бувають.

Пані ще сказала: «Обід пов’язаний із тим, що треба замінити олію».

Ну, що ж скажеш. Замінити так замінити.

Підходимо до столу замовлення і бачимо, що чебуреки є м’ясні та сирні. Їх ціна 22 гривні.

А тут, увага, купити чебуреки по одинці не можна, а лише парою. От якраз мені й приятелю вийшло по одному.

Розплачуємося, вам дають картонку на чебурек (несеш в місце де випікають смаколики) і чекаєш поки їх спечуть.

По цінах що можна сказати? Ми взяли пару чебуреків, пиво, сік і заплатили 45 гривень.

Забираємо замовлення, виходимо на вулицю, сідаємо за хороші столики і починаємо куштувати. Непогано…

Проте, найбільшу увагу приділяють люди, які приходять сюди щоб пообідати, а злісна пані з тазіком кричить: «Що стукаєш? Обід, ми олію міняємо». 😀

Хтось там хотів ще горілки добрати, то їх відправили в магазин.

Реально, якщо так подумати, то що не можна цей обід перенести на годину 4 чи 5? 15 година – це час пік, люди приходять попоїсти, приїздять сюди з різних районах міста і що вони бачать?

Одним словом, є над чим працювати власникам Чебуречної, яка, кажуть, функціонує тут із далекого 1960 року.

З’їдаємо чебуреки і так собі думаємо чи залишати копійку на пам’ять щоб повернутися? Таки залишаємо.

Треба буде якось приїхати сюди знову.

На вході нас зустрічають дві собаки, які теж прийшли в Чебуречну? Людей то тут за день буває дуже багато, особливо коли надворі хороша погода і всі їздять на озеро.

Автор статті: Vorobus.