Незважаючи на шалену спеку, продовжуємо радувати наших читачів, сподіваюся, цікавими публікаціями.

Як і обіцяв, будемо говорити за цікаві пригоди Ігоря Воробуса у нещодавній подорожі на озера Аршиці.

Так от, на 3-й день нашого блукання просторами Горган ми вирішили переночувати на озері Росохан.

Біля самої водойми є хороша місцина для ночівлі.

Щоправда, там треба попасти так, щоб нікого не було. В іншому ж випадку треба шукати місце на промаркованому шляху, що йде в сторону дороги в село Осмолода.

Так от, полазивши цілий день у пошуках озера Аршиці, ми хотіли вже нарешті відпочити. Тому, прийшовши на місце ночівлі одразу ж взялися до облаштування так званого кемпінгу.

Розкладання палатки, розпалювання вогню, прослуховування музики, приготування їжі – все це було. І, мабуть, так ми би з й другом після вечері пішли би спати якби не випадковий «друг», на якого ми чисто випадково натрапили.

Справа у тому, що, як виявиться згодом, випадковий наш приятель був не таким простим як ми спершу про нього були.

Чоловік років 27-ми прийшов до нас як і ми зі сторони озера Аршиця, був такий скромний, неохоче йшов на контакт і достеменно було невідомо чи він погодиться прийняти нашу пропозицію спільно повечеряти.

Таки прийняв і за декілька хвилин хлопчина приєднався до нашої маленької компанії. Що цікаво, приніс він з собою велику кількість дров, протягом вечора допомагав палити вогнище, а потім ще й почав дивувати своїми історіями про життя.

Виявляється, хлопчина подорожує переважно сам і це стосується не лише гір, а й інших країн.

А після цього моменту стало дуже й дуже цікаво. Колега Орест почав встрягати у суперечку з новим знайомим і, як то кажуть, пішло поїхало…

Хлопцю-одинаку набридло сидіти в Україні і він почав подорожувати країнами Азії. Здивуєтеся, але доїздив він туди автостопом.

Як, для чого, звідки? Ось такі питання задавав мій друг, але новий знайомий тримався гідно. Поступово робочі питання пішли в сторону і ми заговорили за азійських жінок.

Вони виявляється там дуже вірні, всіляко вам догоджають, але якоїсь симпатії вони у наших громадян не викликають.

Сиділи біля вогню ми довго, часто одинокий турист встрягав у суперечки з моїм приятелем, але ненадовго.

Воробус за цим всім уважно спостерігав і вкотре переконувався, що світ на даний час дуже й дуже цікавий.

Ніколи не знаєш кого можна зустріти в тому чи іншому місці.

Лягали ми спати близько 2 години ночі, хлопець казав що зранку його вже не буде і додав, що незабаром їде у Гвінею. Знову автостопом.

Ото дає… особисто Воробус би сам ніколи не подорожував. Ну, і для себе зрозумів цікаву істину – автостопом їздити не те що можна, а треба.

Автор статті: Vorobus.