Продовжуємо розповідати нашим читачам про озера Аршиці. На цей раз на вас очікує розповідь про те, як Воробус та його приятель Орест шукали озеро Забуте або як місцеві його називають – озеро Верхове.

Саме таку назву водойми ви можете і побачити на карті – Західні Горгани без якої пошуки озера були би не можливими.

Отже, перед тим як відвідати озеро Аршиця та Росохан ми спершу задумали собі знайти озеро Забуте. Воно знаходиться трохи в іншій стороні, але тим не менше, воно існує і зайти туди було дуже й дуже цікаво.

Коли ще їхали в автобусі і вивчали картку дискутували з колегою на тему: чому це озеро не є таким популярним як ті ж: Аршиця чи Росохан.

Згодом ми про це дізнаємося.

Наша подорож розпочалася із села Мислівки, куди ми приїхали автобусом Львів-Хуст. Фото напам’ять, попивання водички і ми вирушили в дорогу.

Знали, що озеро знаходиться під вершиною Горган-Ілемський, але йти на нього з Німецької полонини ми не ризикнули. Чому так?

На карті як такої стежки нема, а спускаючись з вершини була велика ймовірність потрапити у жереп.

Ми вибрали простіший шлях – шукати озеро зі сторони річки Правич.

Як це зробити? Відповідаю, опісля добре облаштованого кемпінгу вам треба йти по маркованому маршрутку на вершину Яйко-Ілемське і рахувати струмочки.

На сьомому такому струмку по ліву сторону буде закинута дорога. От саме на неї і треба звернути.

Саме так ми і зробили. Поступово ця дорога почала переростати у суцільні завали, а потім ми й взагалі почали блудити і не знали куди йти.

І ніби річки трималися постійно, і ніби йшли по карті, а зарослі ставали все більшими та більшими. Інколи буквально таки доводилося продиратися повз них.

Людей не було…. Ще б пак, хто ж буде лазити в таких диких місцях.

Незмінним нашим орієнтиром у цій ситуації була гора Горган-Ілемський, яку ми постійно бачили.

Що далі? А далі ми вийшли з лісу, в якому було і лігво оленів, і сліди кабанів й побачили масову вирубку лісів.

Внизу була річка. Знову… Цікаво, невже ми таки не туди повернули?

Зруб залишили зліва, перейшли річку (Воробус правда мінімально в ній намочився рятуючи фотоапарат), мінімально перекусили і пішли вздовж річки прямо по дорозі.

Будете сміятися, але і вона з часом завершилася. Куди йти? Або прямо або ж просто повернути направо і зайти в ліс?

Ми вибрали другий варіант. Якби ж тоді Воробус і його приятель знали, що від озерця ми були дуже й дуже близько.

Достатньо було лише піти прямо та обійти невеличкий підйом.

Ми ж залізли в ліс, шукали озеро, а його все не було і не було. Почало вечоріти, річка завершувалася.

І тоді спільно Воробус та Орест прийняли доленосне рішення: колега залишився внизу біля річки з рюкзаками, а я почав дертися вгору шукаючи озеро.

Піднімався п’ять хвилин, десять, п’ятнадцять, але нічого так і не було. Озеро ніби ховалося від нас.

Відчай…. Треба спускатися вниз до речей… Вечоріло….

Що робити в такій ситуації? Звісно, що розкладати табір. Здається нічого складного, але був один момент. Місце нашої ночівлі було розташоване під кутом 45 градусів.

Якось намет таки розклали, пробували зварити їсти, але через надмірну сирість не могли навіть як слід розпалити вогнище.

З відчаєм на душі ми так і лягли спати….

Забуте ти де?

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.