День другий розпочався для Воробуса дуже рано.

Близько 6 години ранку я вже був на ногах, тому що спати щось не хотілося та і вночі було холоднувато.

Все-таки, у майбутньому треба задуматися над тим, щоб придбати собі більш тепліший спальник.

Вилажу такий з намету, починаю розпалювати вогнище і бачу що за декілька хвилин складає мені компанію мій колега. Виявляється він так збирав свої манадки, що банально забув взяти з собою спальник. А вночі то холодно.

Не дивно, що він як і я думали більше не про спання, а про вогонь.

Десь через годину прокинулися і решта учасників походу, ми швиденько поїли, попили гарячого чаю і взялися збирати речі для майбутньої пішої ходи.

День обіцяв бути дуже і дуже цікавим.

Окремі слова хочеться сказати про нашого керівника групи (під час подорожі ми називали його батею). Людина настільки зуміла нас організувати, що жодних претензій по тому чи іншому питанню не було.

Плюс, до того всього ми харчувалися цікаво: рано їли кашу, мушлі, суп, по дорозі на гору солодке і лише ввечері Володя (керівник групи) дозволяв нам попити спиртного і поїсти гречку або ж макарони з тушонкою.

Збирання речей було не тривалим. Все непотрібне ми кинули в автомобіль, під’їхали ним до КПП, взяли рюкзаки і попрямували на нашу першу вершину – Високу.

Спершу дорога була простенька. Де-не-де, зустрічалися калюжі. Тому, висновок такий, що дощі в горах якщо і падають, то короткочасні і в окремих місцях.

А потім був крутий підйом, який з кожною хвилиною ставав не знаю як для кого, а для Воробуса все важким і важчим.

Свіжа вода завершилася після полонини де перед вами вимальовується вид на гору Високу. Ніколи би не міг подумати, що така вершина взагалі існує.

А як почався крутий підйом і каміння, то думав взагалі дуба дам. Але, я на мить зупинився, витягнув фотоапарат, почав неймовірну красу Карпат фотографувати і за втому потрохи забував.

Хоча, колеги вічно за мною кричали щоб я не йшов останнім, а тримався колективу.

Десь приблизно через 5 годин ми вже були на хребті. Ох там і каміння. Чесно признаюся, таких в своєму житті ще не бачив.

Але, це і не дивно. Горгани вони всі такі.

На мить подумав, що пора відпочити, але цього не став робити, а попрямував таки до вершини Високої.

Вона особлива тим, що знаходиться якраз на вершині каміння, символ – хрест, поставлений на честь 150-ї річниці з дня народження митрополита Андрея Шептицького.

Півгодинний відпочинок, фото на згадку і ми йдемо далі хребтом до наступної вершини – гори Ігровець.

Погода нам у цьому сприяла і за якихось хвилин 40 ми вже були й на ній. Вершина цікава тим, що вона фактично плоска.

Скажу навіть більше, Воробус з колегами її минув, але потім, коли всі решта їли я таки на неї сходив.

З’їли по куску ковбаси, попили водичку, яка залишилася і попрямували далі – до полонини Середньої.

Саме в цьому місці ми мали переночувати.

Втома давалася взнаки, але моральна підтримка «баті» таки змусила нас йти далі.

По приході до пункту призначення Воробус і компанія побачили, що на полонині не все так просто. Місце для ночівлі так просто не знайдеш, до води йти далеко (знаходиться в 300 метрах від Середньої в лісі) і є проблема з дровами (ледве не щодня тут ночують люди і, відповідно, все що було люд позабирав).

Місце для ночівлі таки знайшли в лісі, у пошуках дров, набирання води, ходили, мабуть, з годину часу. За те потім, чудово повечеряли, поспівали і навіть придумали новий метод ночівлі у наметі.

Про нього розповім у наступних публікаціях на блозі як і про третю частину нашого походу на гору Сивуля.

Автор статті: Vorobus.