Нарешті Воробус позбирав всі фотографії, завантажив відео і може розпочинати великий цикл публікацій про нещодавній похід з колегами в гори.

За якихось три дні нам вдалося підкорити не одну вершину. Але, про все по-порядку.

Отже, ще на початку серпня я поставив собі за мету поїхати кудись в гори. Звісно, що пріоритет надавався вершинам де ще ніколи не бував.

Почав збирати компанію і, як можливі варіанти підйому були Сивуля, Хом’як, Синяк, Піп Іван.

Людей зібрав, автомобіль теж знайшли, вибрали перший варіант і вже мали їхати аж раптом Воробус занедужав. До останньої хвилини не знав чи зумію їхати бо захворів на кишковий грип, але таки ризикнув.

Зібрався в суботу за годину часу, поскидав речі в рюкзак і сів в автомобіль де вже мої знайомі на мене чекали.

Вперше серед всіх подорожей в які я їздив ні за що не відповідав: доїзд, харчування, проживання. Цим всім займалися мої приятелі.

Вони ще казали – головне щоб ти їхав, а решта ми розберемося. Ага, фотоапарат взяв. 🙂

Дорога до Гути, а саме звідти мав розпочатися наш похід в гори чимось надзвичайним не відзначалася.

Так, ми пораділи ремонту дороги за напрямом Львів-Івано-Франківськ, поїли кабачків з компотом. А хтось навіть потягнув холодненького пивця.

Найцікавіше стало тоді, коли ми вже почали наближатися до села Гути. Як відомо, в цьому населеному пункті знаходиться резиденція президента.

Будівля то непогана, але й окрім не її в селі є на що подивитися. Там отак їдеш якісною дорогою, і при ній одна хата краща іншої. Цікаво чим тут люди так заробляють?

Якихось 3,5 години і ми були на місці.

Питання, яке у першу чергу нас турбувало – а де ж поставити намети і переночувати?

Біля КПП хороша дорога завершилася, але це не завадило нам поїхати далі. За якихось 3 кілометри ми натрапили на чудову поляну.

Автомобіль припаркували, речі позабирали і почалися готуватися до вечері. Річка була близенько, вогнище розпалили достатньо таки швидко і почалася забава.

Ще в цей вечір ми могли дозволити собі попити пивця, самогонки, поїсти м’ясця, бо вже наступного дня нас очікувало єднання з природою – похід по вершинах.

Насамкінець вечора ми ще майже колективно виконали пісню «Повіяв вітер степовий», посперечалися чи нас відвідував кіт або рись і полягали спати.

Воробуса шлунок вже не так болів, тому очікував наступного дня х нетерпінням.

Далі буде….

Автор статті: Vorobus.