І завершальною публікацією сьогоднішнього дня буде весела історія про те, як Воробус вкотре зустрів одного з своїх читачів.

Вже вкотре переконуюся, що світ зараз тісний як ніколи. Всі всіх знають і навіть деколи буває десь ідеш, знайомиш друзів з людьми, а вони виявляється вже їх знають.

У даній статті мова піде зовсім про інше, але десь тема випадкових зустрічей буде тут взаємопов’язана.

Отже, вертаюся на кілька років назад, а саме у 2012 рік коли ваш автор їздив на футбольний поєдинок між збірними України та Чорногорії у місто Київ.

Тоді, досить несподівано до мене перед входом на стадіон підійшов молодий чоловік і почав питатися чи це саме я Ігор Воробус. Я відповів ствердно, людина подякувала мені за працю й навіть більше скажу, ми почали товаришувати.

Відтепер коли пан Антон буває у Львові або Воробус їде у Київ обов’язково даємо один одному знати. Приємно що люди мене читають.

Ще раз пам’ятаю був випадок коли автор повертався додому пізно вночі і вже майже біля самого будинку мене зустріло два хлопці. Спершу думав що це банальні гопники, а як виявиться згодом, це були всього лише читачі блогу яким приємно було зі мною поспілкуватися.

Затишшя…

І ось буквально вчора воно було знову порушено. Діло було так…

Як відомо, в неділю Ігор Воробус був активним учасником виборчого процесу адже я був членом виборчої комісії на вулиці Варшавській.

Приїхав я такий зранку, розпочалося засідання ДВК, дільниця була відкрита і люд взявся за роботу. Хто що робив: хтось сидів на видачі, хтось охороняв урни, а от вашому автору дали завдання розвішати плакати з вказівниками куди йти людям на дільницю.

Нічого складного в цьому нема… Помаленьку все це клеїв і коли вже зробив діло, то повертався назад.

В очі мені кинувся чоловік, який не те що йшов з своїм татом (думаю що це так), а час від часу на мене поглядував.

Задумався… Хто це такий? Згодом чоловік все пояснив. Можливо не так зможу аж точно процитувати, але постараюся. Далі пряма мова: «Дивлюся на вас і думаю звідки я це лице знаю? А я ж ваш блог читаю».

Само собою, що я зразу почав випитувати і як вам, подобається чи ні? На що чоловік відповів цікаво: «Та як коли…. Буває добре пишеш, буває виписуєш різні бздури і прибідняєшся. Хоча я би цього не радив робити у майбутньому».

На відміну від київського друга фото напам’ять цей пан не просив зробити. Згодом ми побажали один одному успіхів та й розійшлися.

Ось такий от тісний світ… Воробуса вже й на виборах впізнають. А що якби реально балотувався.

Якщо серйозно, то завжди приємно поспілкуватися з людьми, які мене читають.

Я ж пишу для вас, дорогі читачі!!!!

Автор статті: Vorobus.