Свята тривають, сьогодні 2-й день веселощів, але навіть незважаючи на них, блог Воробуса відновлює свою роботу і вже зараз почне радувати наших читачів черговими публікаціями.

І розпочнемо ми із нещодавньої події, яка відбулася буквально перед самим Новим роком, а саме 27 грудня 2015 року в місті Львові – відкриття пам’ятника Михайлові Вербицькому.

Шкода лише, що в цей день вашому автору не вдалося взяти особисту участь в урочистостях. Але, що маємо, те маємо.

Ідея спорудження скульптури на розі вулиць Степана Бандери та Генерала Чупринки виникла ще на початку минулого року.

Тоді, пригадую, ще був скандал із деревами, які зрізали у скверику заради встановлення постаменту. Обіцяли насадити більш нові.

Якщо чесно, у минулому році таких подібних скандалів було багато. Це і дерева у скверику навпроти церкви святого Юрія, і зрізані дерева на площі Митній, і ось тут дерева на місці пам’ятника Вербицькому.

Тим не менше, скульптуру встановили. Обіцяли це зробити на свято Дня незалежності нашої країни (24 серпня), але через брак коштів перенесли аж на кінець року.

До речі, кажуть, що пам’ятник Вербицькому, якому цього року мало би стукнути 200 років від дня народження, споруджували за рахунок благодійних коштів. Збором грошей займалося товариство «Надсяння».

Що ж, підходимо до пам’ятника і починаємо його уважно роздивлятися. Заважає нормально це зробити сніг, який осів на скульптуру, але то таке.

Така пора року зараз, що без снігу нікуди.

Сам пам’ятник має висоту майже в три метри, а якщо бути точнішим, то 2, 9 метри. Виготовлений він з бронзи, а збоку розташована гранітна скеля на якій вирізьблено ноти до головної пісні країни – гімну, музику до якої написав якраз Михайло.

Що цікаво, ноти зображені на карті України і добре, що Крим там також є нашою територією.

Сам Михайло сидить з пером у руках, на шиї є хрестик і щось він нове творить.

Під скульптурою підпис – Михайло Вербицький.

Загалом так непогано зробили скульптори Володимир і Андрій Сухорські, які й є творцями цього пам’ятника.

Все це добре, але, як на мене, бракує у цьому всьому ділі лавочок. Як і всюди, люд любить прийти до пам’ятника, уважно розгледіти його й, звичайно, посидіти з відомою людиною за компанію.

Біля Шептицького лавочок нема, біля Вербицького також. Непорядок. 🙂

Незабаром продовжимо…

Автор статті: Vorobus.