Продовжуємо зв’язуватися з відомими блогерами щоб розпитати а як же вони поживають. На цей раз Воробус надибав – пана П з яким далі й поспілкуємось.

– Добрий день, Павле, як життя, що поробляєш? Давно тебе не чув, може медитуєш?

Привіт Ігор, життя вирує, поробляю багато всього, працюю, виховую маленького синочка, навчаюсь, пізнаю світ і себе.

– Що нового?

Все міняється, і все лишається без змін, все нове і водночас нічого нового, і так і ні, і день і ніч – все одне .

– Як там ваші блоги, ще функціонують чи можливо ти створив щось нове?

Всі блоги окрім туристичного чудово функціонують, поповнюються новим контентом, розвиваються потихенько та, що важливо заробляють їх власнику, себто мені, трохи на хліб з маслом. Туристичний нажаль Rest in peace. Щось нове теж створив (як же без цього) але поки не буду про це розповідати.

– Останнім часом спостерігаю тенденцію за якою багацько блогерів забули за свої «дітища» й навіть не думають їх оновлювати. На вашу думку, чому так сталося? Невже людям стало просто не цікаво вести ресурси?

Головних причин як на мене є дві. Перша – це люди, які випадково прийшли в блогосферу, бо це було модно – мати свій блог. Тобто в них з самого початку не було бажання писати, вести блог, ділитись своїми думками, була просто данина моді або ще бажання швидко і легко заробляти в інтернеті з допомогою блогу. А оскільки хисту до написання не було, як не було й достатньої мотивації до ведення блогів, вони цілком закономірно закидалися. Друга причина – це некомерційний блогінг, тобто люди з самого початку створювали блоги суто для душі та задоволення потреби самовираження (це до речі вища потреба згідно ієрархії потреб пана Маслоу) і певний (іноді досить довгий) час писали справді цікаві статті, розвивали блог. Але проблема, що в них це було як хобі, і цілком зрозуміло, що на певному етапі, робота, особисте життя, якісь життєві обставини, поглинають час такої людини, писати в блог стає просто ніколи. Інша справа комерційний блогінг, тоді ведення блогу саме по собі перетворюється на роботу і це до речі є файною гарантією, що блог «не помре».

– Взагалі на якому етапі розвитку зараз українська блогосфера?

Мені важко дати відповідь на це питання. Ніколи не задумувався над питанням розвитку української блогосфери, тим більше якимось етапами, я просто роблю свій маленький посильний внесок у той самий розвиток ведучи власні сайти на українській мові, створюючи український контент.

– Чи може в один прекрасний момент відбутися так, що блогосфера просто зникне?

Звичайно може! Наприклад, коли на Землю впаде величезний метеорит. Правда тоді зникне не лише блогосфера, але й взагалі все інше. А за інших обставин принаймні блоги Пана П будуть існувати завше (або принаймні поки існує сам Пан П в цьому дивному світі) .

– З ким із блогерів бачилися останнім часом. Чи підтримуєте з кимось контакти?

Іноді у фейсбуку тусуюсь в групі «Блогери», контакти підтримую от наприклад з тобою :), знаю багатьох інших файних львівських блогерів, та от останнім часом дійсно мало з ким бачився наяву, може то нам зробити якусь блогову здибанку в реальному світі, там зустрітись за філіжанкою кави/гальбою пива (потрібне підкреслити)?

– А тепер поговоримо про вас, що цікаво відбулося у вашому житті за останній рік?

З матеріально-приземленого: за останній рік окрім ведення блогів я ще взявся за просування клієнтських сайтів. Як вам треба просунути сайт, зробити так, щоб його, наприклад палко полюбив дядько Гугл, то звертайтесь до Пана П.

– Коли знову заспіваєте з Воробусом на даху? Трохи ще граєте на гітарі?

Тепер вже грає наступне покоління, мій маленький синочок трохи любить бриньчати на гітарі коли я вмикаю йому старий добрий рок-н-ролл, правда оскільки йому лише 3 рочки, він бринчить ще так собі, але як виросте, то каже, обов’язково з Воробусом замутить фолк-рок-бенд. 🙂

– Блог Воробуса читаєте, чи дійсно він останнім часом став не цікавим?

Так проглядаю краєм ока, як на мене занадто багато матеріалів про футбол, від якого я такий же далекий як наша українська збірна від фіналу Євро 2016 .

– Коли завершиться війна на Донбасі і чи реально Україні вступити у Євросоюз?

Щодо війни на Донбасі, справа в тому, що є люди, (в тому числі в українській верхівці), які зацікавлені в тому, щоб вона чим довше на завершувалась. Хоча на мою скромну і можливо профанську (оскільки я мало петраю в реальній політиці) думку, треба нам вчинити як Молдавія свого часу вчинила із Придністровською республікою, най сі будуть собі типу незалежними, будують ту свою ДНР/ЛНР, ну буде на дві псевдо країни більше, єдине, хай там тільки перестануть гинути люди.

Щодо Євросоюзу, то існує дуже простий критерій готовності України туди вступити – якщо у наших парках та скверах зникне сміття на землі, тільки тоді можна буде про щось говорити. Якщо у моєму любому Львові ще з цим відносно не погано, то недавно випало побувати в одному маленькому містечку Франківської області (не буду казати якому), так там таку картину бачив – скверик не великий, стоять лавочки, і всі вони закидані сміттям, недопаленими сигаретами, пустими пляшками з під всяких алкогольних напоїв, тощо (при тому, що в кількох метрах стоїть урна для сміття). Так от це сміття ж не Порошенко з Яценюком там лишили, а прості звичайні українці і поки така «картина маслом» буде в містах і містечках нашої країни, про вступ до ЄС годі говорити. Я вже колись, ще на початку Євромайдану писавписав, що як хто хоче у Європу, хай почне її з себе. Я й зараз не змінив цієї думки, і жодна влада нічого не зробить поки ми не почнемо самі змінюватись, поки не зміниться наша українська суспільна свідомість.

-Ваші слова всім читачам як нашого блогу так і людей навкруги?

Поступайте з іншими, так як хочете, щоб вони поступали з вами. (Ха-ха, правда це не мої слова, а хто знає звідки вони, той справді молодець).

Автор статті: Vorobus.