Екстремальний спуск Ігоря Воробуса з гори Тростян

Екстремальний спуск

А далі настав час розповісти нашим читачам про екстремальний спуск Ігоря Воробуса на лижах.

Признаюся відверто, подібного ще ніколи не робив й нікому не раджу, адже можна серйозно травмуватися й не те що більше не кататися в цей день, а й ходити в гіпсі.

Та, не будемо про сумне. Автор блог залишився живим, цілим і неушкодженим.

А тепер про екстремальний спуск.

Отже, як відомо, в суботу, 3 грудня Ігор Батькович вирішив з компанією поїхати на гору Тростян. Сніг падав, морозець був, то ж чому не відкрити для себе черговий лижний сезон.

Катання протягом дня вдавалося на славу, але мені в кінці дня було все мало й мало. Центральний підйомник працює до 17 години вечора.

І от коли до закриття залишалося ще 5-ть хвилин я буквально останнім ще зайшов на посадку бугеля й поїхав вверх.

Людина, яка там допомагає робити підсадку мені ще сказала, цитую: «Ви дійсно хочете ще підніматися вверх? Вже серйозно темніє, як ви будете спускатися?».

Та Воробус був категоричним. Сказав їду, то їду.

Коли вже був на половині гори мене й колега побачив і те саме сказав що й бугельщик.

Ось вона вершина. Народ збирається потрохи додому й сідає на крісло. Десь в голові промайнула думка, що може таки варто їхати з всіма на кріселку?

Також читайте:   З вівторка гору Тростян почне засипати снігом

Але, для чого ж я тоді приїхав на вершину? Можна ж вже було сидіти внизу й пити гаряче вино.

За 5-ть хвилин на вершині й взагалі стало темно. Пробую спускатися по центру. Горби там серйозні, робити об’їзд складно й фактично роблю це в сутінках.

Таки здоровий глузд перемагає і звертаю в трубу. Там їхати легше, нема такої боротьби з горбами.

На трасі окрім мене ніхто не залишився. І лише в трубі (чайник-трасе) вже де-де-де можна зустріти інших лижників. Вони як і я їдуть помало щоб щось собі не зламати.

Ще кілька хвилин і переді мною вже вимальовується центральний підйомник. Їду вже наосліп. Кілька разів падаю, чую як розривається телефон в кишені.

Так і здогадуюся, що це телефонують мені друзі.

Останні метри дистанції були вже легшими. Світили ліхтарі з центру й доїхати було вже не так важко.

А потім ще й екстриму набрався, коли їхав до кріселка по дорозі. Де-не-де була ожеледиця, плюс на зустріч мені їхали «уазіки».

Висновок – нічне катання можна робити, але тоді коли на трасі є ліхтарі як, скажімо, на Буковелі.

В Славську є краще з’їхати вниз коли ще не так темно.

Автор статті: Vorobus.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*