Продовжую розповідь про похід нашої компанії на гору Парашка, яка знаходиться неподалік такого населеного пункту як Сколе.

Отже, з горем по полам ми перейшли річку, яка, до слова, була досить таки глибокою і пішли далі. Снігу значно побільшало та й падати він почав рясніший.

Як і раніше, жодних ознак того, що тут ходили люди не було.

Страх, паніка? Цього не було. Воробус був на цій вершині разів шість точно, то ж цього разу добре знав, що не заблукає.

Єдиною проблемою, яка турбувала була наявність бахіл у мене та ще одного чоловіка. Снігу то з кожним метром більшало й була велика ймовірність намочити ноги й згодом застудитися.

Щоб хоч якось обдумати що з цим робити, наша компанія присіла відпочити в хатинці, яка знаходиться якраз перед підйомом на галявині.

Нічого цікавого в ній всередині нема. Є нари, дві колоди на яких можна сісти й все.

Взимку тут важко переночувати, адже продуває вітер й, моя думка, що вже краще спати в наметі.

Саме в цій хатинці ми попили гарячого чаю, перепочили й вирішили що робити з бахілами.

Особисто я обклеїв ноги скотчем, а от Геник цього робити не став, а просто йшов у слід Оресту, який протоптував дорогу.

Найцікавіше лише розпочиналося. Інколи під час цієї подорожі задавав собі питання, а що я тут роблю і чи не краще було би сидіти вдома?

Але, за мить, спостерігаючи за красою Карпат, ці думки відходили у сторону.

Як же тут гарно…

Залишаємо хатинку й на нас очікує стрімкий підйом. Дерева й на далі валялися по так званій стежці.

Підходимо до роздоріжжя й не знаємо куди далі. Навкруги сніг і є поворот як наліво, так і направо.

Тримаємося правої сторони, адже знаходимо на дереві жовте маркування.

До речі, хто думає сходити на вершину Парашка по наших слідах, то моя порада цим людям. Головне після хатинки не прогавити поворот наліво вверх. Річка, яку ви постійно бачили праворуч піде далі, а вам треба різко повернути ліворуч.

Саме так і зробили. Минули кілька метрів і знову завали..Щоб перестрахуватися Орест вмикає навігатор, який показує, що крокуємо ми вірно.

Виходимо з лісу й тут на нашу компанію очікує черговий казус і називають його туманом.

Навкруги нічого не видно. Де ж той хрест (саме він має вказати, що знаходимося ми на вершині гори)?. Приблизно знаємо куди йти, але навігатором все рівно користуємося.

Натрапляємо на лід по якому дуже важко дертися вверх. Але, ніхто й на далі не жаліє, що пішов сюди. Екстриму таки хочеться….

Чи знайдемо ми вершину гори Парашка, що буде далі, про це та не лише читайте в третій частині розповіді.

Автор статті: Vorobus.