“ВІЧНО ПЕРШИЙ!!!”.

Ні, цього разу мова не про Олександра Шовковського, хоча він на це заслуговує. Цього разу мова піде про легендарного воротаря, який був визнаний найкращим голкіпером НХЛ усіх часів та народів – Террі Савчука, якого за українське походження називали “Юкі” (як і багатьох тодішніх легендарних хокеїстів з українськими коріннями, які свого часу стали зірками Ліги).

Вистава мала назву “Гокейна ніч у Канаді”. Чому саме так?

Тому що так називалась радіопередача, яка почала виходити на радіо близько ста років тому. Ця передача виходить і тепер, але вже на телебаченні. А тоді, сто років тому, коли НХЛ тільки починала свій шлях, такі радіопередачі виходили щосуботи, і майже кожна канадська сім’я уважно слухала, як грають відомі на той час команди “Великого Шоу”. Серед таких слухачів була і сім’я Савчуків, яка переїхала до Канади з Західної України. Серед тих, хто слухав випуски головної хокейної передачі, був і маленький Тарасик Савчук, який згодом став Террі Савчуком – легендою “Детройта” та “Торонто”, чотириразовим володарем Кубку Стенлі, чотириразовим володарем “Везіна Трофі” (призу найкращому воротареві НХЛ), володарем “Колдер Трофі” (призу найкращому новачку НХЛ), вічним першим номером “Детройту”, адже саме № 1 був навічно закріплений у складі “Ред Уінгз”.

Протягом п’єси згадувались головні епізоди кар’єри Савчука в НХЛ. Його дебют у 17-річному віці у професіональному хокеї, його шрами після ударів шайб, адже тоді воротарі грали без масок, його особисте життя (сварки з мамою, деякі проблеми з дружиною, фатальний день, коли Террі Савчук помер.

Мало хто знає, що перед смертю, коли він вже лежав у лікарні, то попросив в разі смерті передати свій останній чемпіонський перстень синові. Але, на жаль, остання воля Террі не здійснилась, оскільки ця каблучка пропала.

Також було цікаво під час п’єси не тільки прислуховуватись до того, що відбувалось на сцені, а і дивитись на проектор. А на ньому крутились фотографії Савчука у формах “Детройта”, “Торонто”, “Рейнджерс”, а також уривки з найкращих поєдинків Террі в НХЛ, серед яких левова частка була “розфарбована” у кольори всеканадського дербі – “Торонто” проти “Монреаля”. І я фактично з головою поринав у ті славетні часи легендарної “Оригінальної Шістки”…

Для представників української діаспори Савчук був одним з прикладів, чого можна досягти у чужій країні. Він ніколи не соромився свого українського походження. І про його українські корені свідчить той факт, що під час п’єси іноді лунали українські пісні, авторами яких стали представники нашої діаспори у Канаді, котра, як відомо, є однією з найчисельніших у Країні Кленового листа.

На мене ця п’єса справила серйозне враження. Скажу чесно: під час вистави та по закінченні я ледь стримував сльози. І цьому є пояснення. Річ у тім, що ця п’єса подавалася як історія життя, смерті та воскресіння Террі Савчука. Під воскресінням розуміється наступне. По-перше – пам’ять через покоління. У НХЛ його досі пам’ятають, і багато хто з голкіперів, самі того не підозрюючи, є послідовниками Террі Савчука, який багато в чому змінив манеру гри хокейних воротарів. По-друге – пам’ять про Террі Савчука досі живе у серцях представників української діаспори у Канаді. Тому, і не дивно, що фактично натхненником цієї п’єси є актор, який прожив приблизно п’ятнадцять років у Торонто, є вболівальником “Мейпл Ліфс” (що логічно) і також є великим шанувальником таланту Террі Савчука, який на одному зі своїх етапів кар’єри грав за “Кленових Листків”.

І ще. Я вже висловлював думку про те, що у нас за майже двадцять сім років Незалежності України не було жодного фільму про легендарних українських спортсменів, чим іноді користуються наші сусіди з-за поребрика. І ця п’єса про великого хокеїста, який має українські корені, вважаю, стала першим поштовхом на шляху до популяризації українського спорту в театрі та кіно.

Думаю, про Савчука також можна буде зробити фільм – можна навіть на основі цієї п’єси. Біографія Террі дійсно унікальна, і сам Савчук на це заслуговує. Сподіваюсь, що це дійсно тільки початок. І я вже хочу продовження. Якщо воно дійсно буде, то хотілося б, щоб друга частина “Гокейної ночі” була присвячена пам’яті ще одного легендарного “Юкі” – Білла Барілко з “Торонто”.

Автор статті: Terentyev.