Давненько від Воробуса не було нових публікацій на тему філософії. Я вже бува думав чи то з ними завершити чи що? Але, завдяки нашим читачам, які пишуть вашому автореві у приватні повідомлення, таки не буду завершувати з цією рубрикою.

Отже, про що думаю на цей раз?

Спершу розповім про футбол. Як же без нього? У першу чергу радує мене те, що я зумів відновитися після прикрої травми й далі граю у в улюблену гру під назвою футзал.

У понеділок Воробус знову вийшов у старті чемпіонату друзів за команду села Розоряни. Грала наша команда проти команди «Лагодів» й добре що вдалося перемогти із рахунком – 4:2. У цьому чемпіонаті поки що зі мною ми ще очок не втрачали й все йде до того, що ми маємо приміряти один із комплектів нагород. Наступного понеділка планується зіграти завершальні матчі першості.

Воробус повернувся в «Нові імена». Щоправда зробив це лише на один матч. Вчора «червоно-чорні» проводили товариський матч проти «Географ-ЛНУ» й для підтримки форми зіграв за свою екс-команду. Склалося таке враження, що з цієї команди нікуди й не йшов. Не виключаю, що колись сюди ще повернуся.

Фізична форма

Почуваюся прекрасно. Все-таки, зрозумів, що якщо людина постійно тренується, дотримується певного спортивного режиму, то й потім показує відповідні результати. На даний момент у мене є офіційні матчі, тренування двічі на тиждень з «Майолою». Гріх жалітися.

Поїздка в Дунаївці

Наступного тижня «Галицька здоба» має зіграти черговий поєдинок у рамках Другої ліги України на виїзді проти МФК «Дунаївці». Само собою, що Воробус також планує їхати на цю гру й прогулятися цікавим містом на Хмельниччині. Мені вже навіть казали, що з нетерпінням чекають на пост про те, як львівський блогер був у Дунїавцях.

Якщо буде все добре, то постараюся вас не розчарувати.

Мені бракує твого бюсту

Повеселила якось на днях мене моя хороша знайома. Вона листала сторінки блогу й натрапила на пісню «Роксолана» у моєму виконанні. Там, як відомо, є такі слова «мені бракує твого бюсту». Розсмішила.

Обов’язково, як буде нагода, спробую щось записати нове. Розумію, вам було весело це все слухати, але часу бракує та й вечоріє досить швидко.

Чому не треба писати ваш покірний

А тому, що подруга сказала, що коли вона це читає, то їй здається що я, як пес. Покірний, то бігом до ноги.

Ну, добре. Не буду так писати.

Насамкінець, слухаємо пісню, яка мені не сходить з вуст:

Автор статті: Vorobus.