23 липня 2019 року в Львівській обласній науково-педагогічній бібліотеці (палаці Шептицьких), що по вул. Зеленій, 24, відбулася зустріч з п. Богданною Мончак, яка здійснила переклад листів Софії графині з Фредрів Шептицької до митрополита Андрея з французької мови.

Богданна Мончак прийшла на зустріч у сукні, яку 50 років тому вишила її мама. Вона зізналася, що має біля сотні сукенок і кілька блузок, що їх мама вишивала собі та п. Богданні.
Богданна Мончак народилася 1939 р. у Теребовлі, тоді під Польщею, в сім’ї о. Івана Гаврилюка. Вона походить з родини Гаврилюків і Когутяків.

Коли батьки Богданни Мончак втікали з України перед совітами 1944 року (п. Богданні на той час було 5 років), то цінність, яку мама п. Богданни забрала зі собою, були її вишивки. На жаль, майже все пропало у Відні, де вони зупинилися наприкінці війни. Мама Богданни Мончак це важко пережила, але потім все ж продовжила вишивати.
У Франції Богданна Мончак навчалася в школі, яка належала до парафії кафедрального храму Нотр-Дам у Раймсі, де була коронована Анна Ярославна на королеву Франції.

В Раймсі батько п. Богданни о. Богдан Гаврилюк запровадив «Рідну школу».

Сім’я п. Богданни втікала на захід через Словаччину, Австрію, Францію і прибула до Канади в 1949 році, поселившись у місті Монреалі. Але Богданна Мончак не забула свою рідну Україну. Вона часто сюди приїздить.

Богданна Мончак колись собі постановила, що виділить з своїх коштів певну суму на переклад в Україні з французької на українську мову листів Софії графині з Фредрів Шептицької до митрополита Андрея. Але сталося зовсім по іншому. Знаючи, що п. Богданна сама гарно володіє французькою мовою, в Україні їй запропонували здійснити переклад самостійно. І це їй вдалося.

Цього літа Богданна Мончак – постійний гість нашої бібліотеки завдяки чудовому проекту «Молитва до Митрополита. Софія», який очолює Олена Білоус. І ми за це їм дуже вдячні. А ще дякуємо п. Богданні Мончак за цікаві книги.
У книзі «І в мене був свій рідний край» (– Івано-Франківськ, 2016. – 215 с.) Богданна Мончак пише про свою маму: «Скільки вона навишивалася за ціле своє життя! Усі драперії у моїй новій хаті були нею вишиті: у їдальні гуцульським низом, у вітальні полтавським стібком, у спальнях яворівкою, буковинським стібом, нанизуванням. Мама мала дар підбирати до вишивки відповідні кольори».

Одного разу в Канаді мама п. Богданни побачила в жіночому журналі «Наше Життя» фотографію ламбрекенів (вишивані портьєри, що їх вішали над вікнами чи дверима в кімнаті), які хтось подарував Українському Музеєві в Нью-Йорку. Вона була впевнена, що то зробив той злодій, який колись викрав їхні вишиті речі. Мама хотіла їхати до Нью-Йорку, щоб переконатися, що то її праця. Коли Богданна Мончак запитала: «А як мама знала б, що то мамине?», вона відповіла: «Та що? Ти не впізнала б свою вишивку?».

Автор статті: Vorobus.