За короткий період часу цей гравець став одним із лідерів нашої команди. Його лівої ноги боялися ледь не усі команди, які грали проти «пекарів». Проте, у новому сезоні фани «Галицької здоби» не побачили його у команді.

У чому причина відсутності вже екс-гравця «червоно-жовтих», враження від перебування у команді й не лише у розмові з прес-службою ФК «Галицька здоба» поспілкувався Володимир Бобилєв.

– У нещодавніх матчах «Галицької здоби» на Кубок України та зимової Гранд ліги Львова фани «пекарів» не побачили Володимира Бобилєва. У чому причина Вашої відсутності ?

– На даний момент через роботу припинив виступати за «пекарів», проте не виключено, що ще коли-небудь сюди повернуся.

– Свого часу Ви виступали у чемпіонаті Львова за «Фуджікуру», але довго затриматися у цій команді не зуміли. За яких умов вдалося потрапити до лав «Галицької здоби»?

– Справді, вдалося зіграти декілька поєдинків за «Фуджікуру», але особливих досягнень з цією командою не здобув. Виступати за «пекарів» покликав мій хороший друг Сергій Тригубець. Фактично для мого переходу в «Галицьку здобу» вистачило одного телефонного дзвінка.

– За короткий термін перебування у команді, разом із «пекарями» Вам вдалося виграти срібло турніру «V9KY», золото Першої ліги Львова, срібло Гранд ліги ОАКЛ, а також стати володарем Кубку Золота Осінь. Як вдалося так швидко стати своїм серед своїх?

– Особливого секрету нема. До переходу у «Галицьку здобу» знав більшість футзалістів нашої команди, тому й швидко порозумівся з партнерами.

– Який із проведених матчів за «Галицьку здобу» та гол запам’ятався найбільше?

– Виділяти окремий матч чи гол не буду. Для мене найважливіше аби моя команда перемагала й здобувала трофеї.

– Чого, на Вашу думку, не вистачило «червоно-жовтим» аби здобути чемпіонство у Гранд лізі під егідою ОАКЛ?

– Футбольного фарту. По грі жодному супернику ми не поступилися.

– Вашої лівої ноги боялися ледь не всі гравці команд-суперників. Правою ногою пробиваєте також так потужно?

– Права лише для ходьби (сміється). Щодо лівої ноги, то це, мабуть, передалося по генах. Мій тато теж грав у футбол, але через травму змушений був швидко завершити ігрову кар’єру.

– Як ви вважаєте, чи під силу «пекарям» повторити минулорічний успіх в Другій лізі України?

– Чому ні? Так, у «Галицької здоби» зараз молода команда, але є класний тренер, який має за спиною великий багаж знань. Якщо гравці будуть виконувати його настанови, то цілком реально виконати поставлені завдання.

– Як вам жилося у Білорусії?

– На перших порах було важко, але завдяки партнерам по команді (спочатку Юрій Когут, потім Віталій Багряк та Віталій Танський) вдалося адаптуватися як до країни, так і місцевого футзалу.

– Якщо порівняти український та білоруський чемпіонати, на Вашу думку, який із них сильніший?

– В українській Екстра-лізі я не грав, але постійно слідкую за нею. Якщо порівнювати, то, на мою думку, наш чемпіонат сильніший.

– Кілька слів про себе: сім’я, хобі, чим займаєтеся в буденному житті, девіз?

-Девізу як такого не маю. Так, хочеться перемогти у всіх турнірах де виступаю, але не завжди це вдається. Хобі – футбол, фільми. Сім’я – жінка, дочка. Живемо в Ковелі. За короткий час це місто стало для мене як рідне, хоча родом я з Вінниці.

– Ваші побажання великій футзальній сім’ї під назвою «Галицька здоба»?

– Приємно було виступати у складі «червоно-жовтих». Ніколи не забуду подарунок на день народження, який мені зробили перед грою з «Княжим ринком» у турнірі «V9KY». Таке запам’ятовується на все життя.

Дякую вболівальникам, тренеру, президенту команди, всім, хто має відношення до клубу. Ви – дійсно велика футзальна сім’я. Тільки перемога!

Розмовляв Ігор Воробій

.

Автор статті: Vorobus.