Львів зовсім не той, як 10 років тому. Ні, всі старовинні будинки і музеї є на місці. Лише нові музеї-ресторації мережі нарівні з іншими пам’ятками Львова цілком гідні візиту, а деякі потрібно відвідати, просто абсолютно категорично обов’язково! Так уже сталося, що ми люди смертні хочемо хліба і видовищ і ні в якому разі не по-окремо. Тому запропоную Вам екскурсію по ресторанах і кафе, які тематикою своєї безпосередньо стосуються міста Львова, його історії і його таємниць.

Важливим питанням для більшості гостей міста (ну хіба що крім тих, кого готові прийняти родичі/знайомі) є житло. Для тих мандрівників, які зібралися до Львова у такий-собі гастротур, можу порадити сайт компанії «Осапарт» з подобовою орендою квартир – https://osapart.lviv.ua. Це і дешевше, ніж у готелі, і нічим не гірше по комфортності, а може і краще.

Врахуйте і той факт, що місто Львів має кілька великих районів. А позаяк головним місцем туристичного інтересу є центральна частина міста, то туристам радиться орендувати квартири саме в Галицькому (центральному) районі Львова.

Найцікавіші і легендарні ресторації Львова – саме в центрі.

Гасова лямпа, вул. Вірменська, 20

Ресторан присвячений винаходу гасової лампи в 1853 році саме у Львові. Біля фасаду кнайпи встановлені скульптури двох хіміків-прабатьків винаходи: сидячого за столом Яна Зега і Ігнатія Лукашевича, який махає рукою з вікна. Власне, вони знайшли метод очищення і перегонки нафти внаслідок якого з’явився гас. Нафти бориславської хоч відбавляй, тому винахід на той час дійсно було важливим.

Біля входу стоїть зазивала з ліхтарем і запрошує зайти всередину. За дверима вас зустрічають гвинтові сходи, з пропускною здатністю в одну людину. Тому вона регулюється світлофором, тиснемо кнопку і чекаємо зеленого 🙂 В інтер’єрі кнайпи знаходиться близько 200 різних гасових ламп і копія оригіналу першої лампи.

Ресторан розташований на трьох поверхах, але вам раджу піднятися на мансарду з скляною стелею. Звідти відкривається чудовий вид на дахи Львова. А на мансарді горить велика гасова лампа.

Меню ресторану достатню просте, але ось місцеві настоянки з цікавими назвами це – щось)
Бензинівка (горілка з яблучним соком і корицею), гасівка (горілка, березовий сік і анісові трави), нафтівка (коньяк, кава і гранатовий сік) ну і інші медовуха, хрінівка, пейсехівка, тминівка.

Внизу ресторану знаходиться сувенірна крамниця, де можна придбати лампи, між іншим, робочі. Також настойки як нарозлів, так і в тарі.

Найдорожча ресторація Галичини, пл. Ринок, 14

Ресторан розташований прямо над Криївкої, яку представляти не треба. Потрібно просто піднятися по сходах праворуч на другий поверх. Задзвоніть в двері, вам відкриє мужик в махровому халаті на тлі холостяцького інтер’єру з немитими склянками і пляшками.

Інтер’єр ресторану присвячений історії світового масонства. На стінах висять картини з портретами відомих львівських та американських масонів, а також їх символами. Все оповито напівтемрявою, тільки світло свічок, що відкривають ширму таємних масонських зборів.

Ціни тут захмарні. Якщо у вас немає картки знижок LOKAL, то боюся у вас не вистачить розплатитися навіть за каву :)) Хоча за кавою, напевно, вистачить.

Один мій знайомий якось відвідав цей ресторан, оглянувши ціни, і щоб не впасти обличчям в бруд перед дружиною, він з почуттям виконаного обов’язку замовив каву за 200 грн, розплатився і пішов. Володарі картки знижок відразу відмітайте один нулик в кінці прайсу.

Що важливо ще зробити – сходити в місцевий туалет, в який постійно чергу, але нехай вона вас не бентежить, дочекайтеся своєї. Унітаз у вигляді трону на п’єдесталі, ультрафіолетове світло, запалені свічки на підлозі – весь цей офіціоз шалено бентежить зайнятися тим, навіщо ви насправді сюди зайшли і, здається, що ось-ось десь в кутку знайдеш приховану відеокамеру.

Дім легенд, вул. Староєврейська, 48

Це сім поверхів чудес Львова. Одне з львівських закладів must see. Кожна кімната ресторану є сховищем львівських легенд:

• кімната легенди про львівську бруківку з лічильником точної кількості бруківки в місті;
• кімната, яка охороняла легенду львівського часу; легенда про укладену під землю львівської ріки Полтви;
• кімната про львівських левів зі збіговиськом їх фотографій і запасних частин тіла, лап;
• але найцікавіше місце – це дах музею-ресторації.

На фасаді ресторану висить скульптура дракона, який ввечері вивергає вогонь. А кожної п’ятниці, суботи та неділі тільки протягом 15 хв., починаючи з 21:24 вечора, всі настойки в а ресторані продаються в півціни.

Їжа тут проста, в основному, щоб закусити. Місцеві настойки: сажа (горілка на ожині), спотикач лимонний, медовуха, наливка вишнева, малинова, калганівка, наливка на помаранчі з кавою, настоянка на ялівця.

З фішок закладу: деякі офіціанти і кухарі – карлики, низькі прорізи вузьких сходів дбайливо обвішані подушками, щоб неболяче було стикнутися чолом, всюди криві дзеркала. Найвеселіша частина ресторану – це дах з відкритим майданчиком, машиною з пропелером і пам’ятник сажотруса. Потрібно кинути монетку в воронку труби, щоб виповнилося бажання. Бажання виконуються нечасто судячи з розкиданої дрібниці на даху 🙂

Наразі Дім Легенд на реконструкції, можна піднятися лише на дах і випити якийсь напій.

Мазох-кафе, вул. Сербська 7

Письменник Леопольд фон Захер-Мазох виявляється прожив у Львові 12 років і тому має до цього міста безпосереднє відношення. Завдяки йому в психіатрії закріпилося поняття “мазохізм”.

На вході в кафе коштує статуя Мазоха, в кишені якого можна намацати холодні бронзові чоловічі гідності.

Інтер’єр закладу пронизаний термінами вуаєризмом, мазохізм, секс. Кнути, наручники, маски, батоги, меню на підборах, екрани постійно транслюють уривки фільмів з сюжетами про мазохізм і еротики.

Зали з ліжками-сидіннями, в яких виряджені в корсети офіціантки періодично когось шмагають батогом, при чому, за власним бажанням. В першу чергу, люди на таке погоджуються, щоб отримати накопичувальну картку Local. При кожному ударі дозволяється говорити мур і мяу.

В меню настойки ті ж, що і в Гасова лямпа, а також класичні коктейлі з новоявленими назвами, підстроєні спеціально під атмосферу закладу.

Автор статті: Януся.