У Львові є прекрасний заклад – обласна науково-педагогічна бібліотека, в якій працює Наталя Звольська. Ця жінка не лише вправно виконує свою роботу, а й пише чудові вірші.

Присвячені вони саме темі карантину. Тому, не гаємо часу, а читаємо їх разом!!!

Творче Всесвіту, зглянься! Цього просить Земля!!!
Течуть, течуть вірусом покоронені дні…
А весна усміхається своїм квітом мені.
Як бажається повністю скинуть маску з лиця.
Мрії, мрії… , збувайтеся! Хай радіє Земля!
Хай прийде тепле літечко і за руку візьме.
Приголубить, зігріє, не злякає мене.
Хай хутчіш обірветься фільм про ковідобуття.
Творче Всесвіту, зглянься! Цього просить Земля!!!

Карантинні дні… Я все вдома сиджу.
Карантинні дні… Я все вдома сиджу,
Ув’язнена коронопечаллю.
На могилу до рідного тата не йду,
Хоч відбулася Служба Пасхальна.
Не стою з іншими рідними там,
Де соснина над батьком сумує.
Не говорю з ним поруч в ці Світлії Дні.
Сільський цвинтар на Пасху німує.
Таточку рідний, мене Ви пробачте.
Я завжди у серці молюся.
Як тільки минуть ті кошмарнії дні, –
У ріднім селі появлюся.
Може хоч на Зелені свята
На ниви і став задивлюся.
Біль свій і соснини у храм занесу
Та Хлібом Життя причащуся.

Карантинні дні… Я все вдома сиджу

Галоп, галоп, галоп… Усе біжить
той час-пустун. Куди? Не знаю.
В дитинстві, правда, трішечки притих.
Наскільки я це добре пам’ятаю.

“Дашок” у нашому дворі ніяк
Рукою не вдавалось досягнути.
Як не ставала навшпиньки, а, все ж, –
час не давав мені дорослішою бути.

Але, коли цю точку досягла, –
він став хутчіше поспішати.
А вже тепер, з роками, біжу я,
щоб якось лет рвучкий цей наздогнати.

Щоправда, зараз знову він піддавсь.
Дає з Ісусом сам-на-сам зустрітись.
Якщо так треба, я з тобою, час,
уповільнюсь, щоб потім іншою летіти

Автор статті: Vorobus.