Люблю я футзал, то ж під час карантину важко без нього. Я вже навіть говорив своїм колегам, що був момент, коли думав що футзалу вже забагато й хочеться від нього відпочити.

Знав би я тоді, що мої думки стануть віщими. Футзал як і весь спорт України відправили на карантин і тепер невідомо коли гравці зможуть повернутися на ігрові майданчики. Незважаючи на те, що нас запевняють ніби всі зимові чемпіонати будуть догравати, я схиляюся до думки – за них можна вже забути.

Сьогодні читав інтерв’ю міністра внутрішніх справ – п. Авакова. Так ось, він сказав, що у кращому випадку Україна зможе повернутися до нормального життя не раніше ніж 15 травня.

А тепер вдумайтеся у цифри – 15 травня. Це вже майже літо і як тоді грати у футзал в залах? Треба ж вже розпочинати літні чемпіонати й те невідомо чи зможуть якраз у травні проводити спортивні події.

Саме тому, у сьогоднішньому пості підведу підсумки зимового сезону що минув для вашого автора.

Якщо чесно, то не планував виступати взимку за жодну з команд. Були розмови про можливо участь в новому проекті, але не більше. Старі травми даються взнаки, особливо після важкого сходження на гору Молдавяна в Румунії, то ж хотів у першу чергу залікуватися.

Проте, надмірна любов до гри «5 на 5» змусила мене таки взяти участь у змаганнях.

Спершу мені запропонували грати за команду «Story» у Другій лізі футзалу Львівщини. Саме в цій команді я відчув що таке справжній рівень аматорів. Завдань у цієї команди не було, люди приходили грати футзал просто заради того аби пограти й після кількох розгромних поразок вирішив відмовитися від ігор за цей колектив. Хоча, матч з командою «Ярич» можу собі занести в актив.

Мій відхід зі «Story» був пов’язаний якраз із новим проектом «ASG Wolf», який вперше взяв участь в офіційних змаганнях. Тут мені одразу ж сказали що буду основним воротарем і саме я відповідатиму за цю позицію.

Перша гра показала, що ми не є хлопчиками для биття й від туру до туру лише додавали в грі. У «Вольфі» я відчув себе своїм серед своїх й розумію, що це якраз моя команда.

Шкода, якщо ми не зможемо дограти цей чемпіонат, адже у нас є всі можливості стати тріумфатором Обласної першості серед команд першої ліги.

Щодо мене, більш-менш сезон провів на нормальному рівні. Так співпало, що на пік форми я вийшов якраз після Нового року. Класні матчі у мене вийшли проти «Армікса», «Мостиськ».

Ще однією командою, в яку я потрапив у цьому сезоні став «Benteler». Трансфер вийшов спонтанним. Хороший приятель Сергій Тригубець запропонував зіграти разом із ним за цю команду. Не хотів, не хотів, але після третьої пропозиції погодився.

Що сказати, класна команда, створені всі умови аби рости, завдання максимальні, але за чемпіонство поборотися нам так і не вдалося. Причина – незрозумілий регламент Бізнес-ліги під егідою Асоціації футзалу міста Львова. Як наслідок, після першого кола змагань втратили двох ключових гравців.

Щодо своєї гри, то оцінити її мені важко. Як кажуть, не повністю себе відкрив. Так, видав просто мегаматч проти «Вугільника» й низки інших команд, але у ключових матчах я більше сидів чим грав. Тренеру видніше, але я таки дотримуюся думки, що у топ-матчах я маю грати. Це всім давно відомо, що проти лідерів я граю сильно, а на команди з нижньої частини турнірної таблиці налаштуватися не можу.

Так було колись, так є і зараз.

Побачимо що буде влітку. Дасть Бог переборемо коронавірус і не будуть турбувати хронічні травми, то будемо грати знову. Штучні поля я не так полюбляю як зал, але, тим не менше, рухатися треба.

Автор статті: Vorobus.