З книги «Мойсей українського Духа» довідуємося, що Андрей Шептицький здійснював подорожі у найвіддаленіші гірські райони Гуцульщини, і що «старенькі жителі цього краю ще багато років потому… згадували, як цей славний єпископ верхи на баскому білому коні їхав Карпатами, відвідуючи одну за другою парохії своєї Церкви».

Читаючи ці слова, в моїй уяві одразу ж постає молодий Станіславівський єпископ Андрей Шептицький, який скаче на гарному жвавому білому коні схилами Карпат до тої чи іншої карпатської церкви. Шкода, що нема такої дивовижної світлини.

Збереглася лише фотокартка з дитинства Романа Олександра Марії Шептицького у родинному маєтку в Прилбичах (поч. 1870 рр., збірка НМЛ), де він теж сидить на коні, щоправда не білому. Постать його впевнена, виважена. З часом він свій досвід їзди верхи використає для доброї справи : відвідає закутки Гуцульщини, буде намагатися розмовляти з гуцулами на їхньому ж мовному діалекті.

А також ніколи не забуватиме про тих, хто був позбавлений волі за скоєні великі й маленькі провини. Щоразу, коли Кир Андрей відвідував школи та інші виховні та загальноосвітні заклади, він залишав після від’їзду, як стверджують Ольга Михайлюк та о. Євген Небесняк «невеличкий» подарунок дітям та інституції – щедрий грошовий дар як пожертву». Правда, чим добирався сюди Станіславівський єписком, – мені не відомо.

Наталя Звольська

Використано матеріал з книги: Мойсей українського Духа. Науково-мистецьке видання / Автор-упорядник О. Д. Михайлюк. – Львів, 2015. – С. 75.