Однією із завершальних публікацій цього проблемного року буде тема наших знайомств.

Чи задумувалися ви коли-небудь над тим, якими випадковими вони можуть бути? Інколи я собі так думаю, невже це все залежить не від мене, а від всесвіту? Десь там вже давно запрограмовано з ким я маю бути, з ким дружити, кого любити, а про когось і не знати що він такий існує.

Все у нашому з вами житті, читачі блогу, не просто так. Я вже у черговий раз у цьому переконуюся. Наведу кілька прикладів:

– Блог і моє знайомство з п. Йоргеном.

Ніколи би не міг подумати, що моє знайомство з цією людиною, яке відбулося спонтанно (я зайшов спитати цього чоловіка про кілька нюансів по моїй курсовій роботі, які ніяк не вдавалося написати), ми здружилися, а згодом ще й запустили блог, який вже 11 років, сподіваюся радує, наших читачів. Хоча, я ніколи собі навіть у сні не думав що почну писати, багато писати, а потім ще й полізу в журналістику.

– Знайомство з Омельком.

Тут взагалі історія з розряду фантастики. Мене запрошують через блог пограти у футбол з пацанами. Я приходжу, людина за декілька хвилин ламає ногу (вперше таке відбувається у школі), мій новий колега з інтернету везе травмованого в лікарню, а мені пропонує піти в один із генделів міста посидіти з його другом на пиві. Пішов, а тепер ми фактично найкращі друзі. Не уявляю собі подорожей без нього.

– Знайомство з Світланою (нік – Lanagur).

Буквально за «вуха» мені запропонували роботу в одній із компаній, знову я пручався, пішов, спершу ми один одного ненавиділи, сварилися, потім здружилися, разом пішли з цієї роботи й вже дружимо на протязі 15-ти років. Уявіть собі…

– Гори й Яксман.

Яксман – це нік одного дядька, якого ми колись випадково зустріли в Мислівці. Воробус і компанія йшли в черговий раз шукати літак і біля одного з магазинів зустріли старшого дядька, який подорожував сам. Спершу я думав, що він якийсь навіжений, але згодом зрозумів це не так. Після гір ми довго не спілкувалися, але згодом здружилися.

Хочете «свіжий» приклад. Та навіть у 2020 я чисто випадково познайомився з однією дівчиною. Як вона мені нещодавно розповідала все вирішила чашка кави. Якби не цей напій, то, напевно, би ніколи не зустрілися. А так, гарно проводимо час, дружимо… Це ж все не просто так.

До чого я веду? Якщо ви вважаєте, що життя проходить скучно, то знайте, що подарунки долі на вас колись також очікуватимуть. У житті все не просто так.

Особисто я ціную такі знайомства й радий, що доля нас звела.

Є й інші миттєвості життя, як, для прикладу, мій похід на Скнилів. Але, давайте не будемо про сумне. Ціную те, що чи кого дає мені Бог.

Автор статті: Vorobus.