Незважаючи на те, що автору блогу так і не вдалося у черговий раз підкорити найвищу вершину України, ця поїздка мені сподобалася. Давненько я так не «торчав». Вічно десь їздив з наметами, баняками, спав невідомо в якому місці.

А тут ніби зірки зійшлися: гарна компанія, комфортабельний автобус, особиста підопічна, яку я мав завести на Говерлу, класний обід та вечеря, колядки і ніч у теплому ліжечку.

Настав час розповісти нашим читачам про залаштунки цієї поїздки в нашій традиційній рубриці «За кадром».

Ніхто не знає окрім рідних, що два дні перед цією поїздкою мені було кепсько. У голові крутилися різні думки: застуда, коронавірус, проблеми з тиском і так далі. Але, як же я міг не поїхати у подорож, коли я з собою підписав мою підопічну й ще з нею двох людей, для яких це був перший раз. У розумінні не перший раз мали займатися коханням, а піднятися на Говерлу взимку. А то вже тут зараз собі надумаєте.

Легше стало, коли сів у салон таксі, яке мало нас завезти до автобуса. Водій трапився як туди, так і коли їхали назад суперовий. Така собі «стара школа». Класичні пісні – це було щось.

Шампанського не п’ю, але з п. Ігорем пляшку на двох так «убрали» нормально. Їхав поруч із подругою і майже усю дорогу були думки аби вона не подумала що ми якісь «алкаші». Ніби спала, але я ж знаю, що все бачила. Ха, ха…

Сходження: а тут взагалі я притих, коли ми вийшли з автобуса. Я уважно спостерігав за за дівчатами, а саме : як вони себе будуть поводити, чи сподобається їм похід, глянути на їхні одні місця – це заради того, для чого і хочеться їхати ))))) Ну, а подати руцю їм – це ж класика. Інколи я спеціально так робив аби вони йшли зі мною.

Коли мені сказали, що я замикаю «пелетон» відповідальності побільшало. Так злякався, що аж захотів у туалет. Але ж зимно, довелося терпіти))))).

Чесно, дуже хотів аби подруга Юліана вилізла на вершину. Вона ж так переживала за цю поїздку, що робив все можливе аби її мрія збулася.

Вчора говорив з нею, то казала що я та Ігор взагалі відчували себе, як риба у воді. Нічого подібного. Були моменти, коли я собі в душі говорив «що я тут роблю, ти ж собі казав що вже будеш розумніший». Особливо це стосується підйому. Десь після лісу я натер ногу і йти було вкрай важко. Терпів до кінця походу.

Те, як мене «травили» учасники сходження – це було щось. Були моменти, коли я хотів заховатися від усіх. Як це сам Воробус і не виліз?

На базі мене полюбили, бо я ходив і роздавав людям пампухи, мандаринки, а дівчинка, яка мене запрошувала на чачу виявилася вчителькою моєї племінниці. Сорі, я не сам, чачу я випив, але з своїми. Отакий я хитрун.

Нічні пригоди – це взагалі. У страшному сні не міг собі уявити що до мене буде лізти хлопець, який заблукав у снах.

Коли автор блогу ходив пересувати меблі, то це означало що я робив дівчатам каву й паралельно дегустував віскі одного пана з АС-2.

Виконання пісень сподобалося. Десь так я і планував. У мене завжди фішка зробити свято, але я вже трохи став не таким, як був колись. Вік 33 мене змінив, а, можливо, й хтось інший.

А ще мало хто замітив мою нову зачіску. Не часто міняю імідж, але потрохи буду це робити. Новинки будуть одна за одною. Кажуть, що це на фарт. Побачимо…

Позитивні емоції зберігаю командою «save» і чекаю на нові пригоди. Незабаром буде пік відпочинку.

Це далеко не повний перелік речей, які я робив поза кадром. Для прикладу, я ще стояв на колінах. Добре, що гречки на землі не було. Ахахахаха

Автор статті: Vorobus.