Полетіли в Грузію без дітей?

Грузія без дітей?

Пару днів тому мені зробили таку пропозицію. Ну як мені? В ідеалі то люди хочуть з Максом полетіти позажигати, але від безвиході згодні вже й на мене.

Ну, в Грузію без дітей – то в мене вперше, а от в Єгипет за копійки чи не щомісяця. Типу, ну чому ви не летите з нами, там же ж так дешево і класно.

Не летимо, бо Юля боїться літати, не летимо, бо двічі за літо були в Затоці, зрештою, не летимо, бо на шістьох - це дорого. Та що ви дітей не можете залишити на пару днів? Як аргументи "за" наводять і власний досвід, і досвід різних блогерів, які розповідають про свої мандрівки без дітей.

І знаєте, що об’єднює і реальних, мені знайомих людей, і тих блогерів? Те, що у них одна, максимум дві дитини і вони маленькі -- десь до п’яти років.

Тобто це той садочковий вік, коли ти без мами поплакав півгодини, забувся, і побіг бавитись.

Ну, ще ввечері перед сном можеш помукати, але тобі бабуся чи з ким там тебе залишили, дасть цукерку, на завтра пообіцяє кіндер – і підеш собі солодко спати.

Та з такими малюками можна мандрувати. Тобто без них. Особисто я не їздила
нікуди без дітей, але то був радше виняток - я просто щороку була вагітна і мені не до мандрів було.

А тепер діти старші - від 6 до 12 років. Я взагалі у своєму житті керуюсь правилом лише одним: "роби людям так, як хочеш, щоб робили тобі". Може, та чо може, точно я щось не правильно хочу, а відтак не правильно роблю. Але, принаймні, я щира у своїх бажаннях і діях.

Мої діти не хочуть без нас залишатися. Так от я згадую своє дитинство. Мої батьки без мене нікуди не їздили. Може десь і ходили, але я про це не знаю.

Бо я страшенно любила ночувати в бабусі. Мені, правда, не завжди дозволяли, але до неї я бігла з радістю.

А мої діти як чують, що треба йти до баби (у них їх три), або вони до нас прийдуть, то в них відразу одне запитання: "куди ви йдете чи їдете?"

Причому, якщо піти ми десь можемо до ночі -- кілька разів на рік, то їздили ми вдвох на 1-2 ночі за все життя 4 рази (і то один раз з старшим сином на його турнір), тобто рідше, ніж раз на рік. Я думаю, що це звичка - якщо ми в ранньому дитинстві їх не залишали, то й зараз вони не хочуть без нас залишатися.

Ще раз повернусь у своє дитинство. Я з батьками, бабусею і дідусем до 6 років жила у трикімнатній квартирі, де зі мною весь час хтось був. А коли пішла в перший клас, то ми лише з батьками переїхали жити в особняк. До нас часто приходили якісь гості, чи навіть просто сусіди - і вони на подвір’ї влаштовували застілля-шашлики. І от мені казали спати дома, бо вже пізно. А вони ще на вулиці були. А я замість того, щоб заснути - плакала. Ну така образа мене брала і не спалось. В ідеалі батьки мали мене приспати і йти собі далі. Я так тепер і роблю. Але дитина не може заснути, коли знає, що мама чи тато зараз підуть. І я не засинала...

Тому, треба щиро брехати - роздягнутись до трусів і сказати, що прийшов уже спати. Тоді дитина засне і ти собі тихенько підеш до друзів (ми так робимо, коли на селі чи на морі біля будиночку).

Який вихід чи які рекомендації? Та жодних! У всіх усе індивідуально. Думаєте, я не хочу відпочити? Правда не тиждень в Єгипті, а хоч нічку в Трускавці. Хоча відпочити - не зовсім правильно, я не змучуюсь від дітей і страшенно за ними скучаю. Швидше реабілітувати наші стосунки з чоловіком.

Хоча все ж би щось нарекомендувала: якщо ви не вагітнієте щороку, як я - то з дитинства залишайте на пару днів дітей на своїх родичів чи на кого там. Виробляйте звичку. Мені здається, що я зможу з чистою душею кудись поїхати без дітей, коли запропоную їм альтернативу. Щось, що їм цікаво.

Наразі такої немає.

Але тут теж у мене є своя думка. То, певно, ейджизм називається))) Та байдуже - є думка, я її напишу. Я би не дозволила залишати дітей і їхати кудись без них жінкам, які, наприклад, народили до 20. Ну, от чесно. Я розумію, що Бог дає дитину і не нам вирішувати, коли жінці народжувати, але все ж таки.

Я пахала з 15 років, вчилась на відмінно, з третього курсу працювала за освітою, з четвертого курсу перестала брати в мами гроші, пахала, як кінь, аж до госпіталізації з астенією, в 25 сама собі (з чоловіком звісно) зробила весілля, потім народила і (зараз я не про себе, а загалом про зреалізовану особистість) - маю право залишити дитину на довірену особу і
відпочити.

А тут, вибачте, ніде не вчились, ні до чого не доробились, вийшли заміж і змучились від дитини - поїхали відпочивати? А дитину хоч на кого залишили? На бабусю мого віку, яка, може, тільки жити по-людськи почала?...

Короче, у мене все. Я без дітей у відпустки не їжджу, і в Грузію не полетю.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*