Продовжуючи підбивати підсумки чемпіонату України (U-15) серед команд Першої ліги, ми, як і обіцяли, переходимо до персоналій. І наразі ми проаналізуємо виступ гравців, які, на нашу думку, були кращими у своїх командах. Окремо ми поговоримо і про найкращого тренера чемпіонату. Отже, давайте знайомитися з найкращими гравцями чемпіонату України (U-15) серед команд Першої ліги за версією футзального порталу «5х5».

Воротарі.

Анатолій Наку, ДЮСШ (Валки). Хоча він не отримав звання найкращого воротаря чемпіонату, та все-таки провів практично всі ігри на хорошому рівні. Там, де було потрібно, він виручав свою команду. Подекуди Анатолій видавав дуже хороші ігри. До того ж, кілька разів зміг стати автором голу, влучаючи у порожні ворота суперників, коли вони йшли з п’ятим польовим гравцем. Маючи такого воротаря, валківчани могли спокійно робити свої справи в атаці та забивати м’ячі, які наближали підопічних Віктора Детюка до чемпіонства. Що вони, в принципі, і робили.

Владислав Запіченко, ДЮСШ «Слобожанське» (Дніпропетровська область). Саме Запіченко став тим голкіпером, який отримав звання найкращого стража воріт у чемпіонаті України (U-15) серед команд Першої ліги. І треба сказати, що це було логічно. Владислав показав себе не тільки як непоганий воротар, а і як бомбардир, оскільки на його рахунку сім голів. Тобто, можна сміливо сказати, що у нас з’явився ще один воротар-бомбардир. Але хотілося б подивитись на нього у змаганнях більш вищого рівня. Якщо Запіченко зможе проявити себе і там, то він на правильному шляху.

Роман Небесний, СДЮСШОР № 2 (Кропивницький). Один з найкращих голкіперів чемпіонату України (U-13 сезону 2019/2020 р. р. (якщо згадати фінальну частину, яка проходила у Крижанівці), у сезоні 2020/2021 р. р. теж тримав марку. Щоправда, подекуди у нього бували помилки, але в цілому він провів чемпіонат на стабільно хорошому рівні. А що стосується помилок, то тут ми все-таки зробимо акцент на тому, що Романові десь не вистачає саме футзальної воротарської техніки, хоча якщо ми говоримо про футбольного воротаря, то тут техніка наче на непоганому рівні. При цьому, видно, що у нього є непогане розуміння футзалу, і він непогано грає ногами, що дає йому можливість підключатися п’ятим польовим.

Андрій Очеретний, СДЮСШОР «Зірка» (Кропивницький). Мабуть, серед усіх воротарів найбільше запам’ятався саме страж воріт «Зірки». Чому? Тому що він запам’ятався, перш за все, своєю реакцією та нехай і не досконалою, проте все-таки футзальною воротарською технікою. Особливо це було видно під час «стандартів» біля воріт «Зірки». Так, «Зірка» багато пропускала, але навряд чи в цьому можна звинувачувати Очеретного. Скоріше, це, здебільшого, провина польових гравців. Але що стосується Очеретного, то у нього є один важливий мінус – зріст. От коли він підросте, і якщо він продовжить так само демонструвати хороший рівень гри, то однозначно піде на підвищення.

Окремо згадаємо ще двох воротарів – це голкіпера чернігівської СДЮСШОР «Юність» Романа Хоботню та стража воріт ДЮСШ «Колос» Михайла Підварка. Представник чернігівської команди запам’ятався відносно непоганою грою на лінії воріт, а також грою ногами, що давало можливість підключатися до атак «Юності» у якості п’ятого польового гравця. Більше того – він навіть і забивав кілька разів. Але йому потрібно покращувати свою футзальну воротарську техніку. І якщо він до початку наступного сезону покращить її, то у перспективі він може стати одним з топ-воротарів Першої ліги. Про Вищу лігу поки не кажемо, тому що по-перше – не факт, що «сіверяни» ризикнуть у наступному сезоні заявитись у Вищу лігу, а по-друге – там і воротарська лінія у будь-якої команди виглядає серйозніше, і ще невідомо, чи витримає там Хоботня конкуренцію за право називатись топ-воротарем. Але якщо він захоче прогресувати та спробувати себе на більш серйозному рівні, то чому б і не ризикнути? Що стосується Підварка, то йому теж ще треба покращувати свою воротарську техніку, але при цьому він все-таки показав себе дуже непогано, і заслужив бодай би «четвірку» за 5-бальною шкалою, тому що реально він дуже багато разів виручав своїх партнерів.

Універсали.

Роман Коверя, ДЮСШ (Валки). Найкращий гравець чемпіонату України (U-15) серед команд Першої ліги. І, до того ж, капітан та один з лідерів команди з Харківської області, яка стала чемпіоном України. Один з найкращих «стовпів» чемпіонату, якщо не найкращий. До того ж, у другій половині чемпіонату він проявив себе і як бомбардир, забиваючи дуже важливі для команди м’ячі. Саме завдяки його вмінню як зіграти на «стовпа», так і забити важливий гол, Коверю і визнали найкращим. До того ж, він наразі єдиний гравець цієї команди, який ще грає за команду 17-річних у Юнацькій Екстра-лізі. А це вже про багато що може свідчити.

Кирило Братенко, ДЮСШ (Валки). Найкращий бомбардир чемпіонату, і його, безумовно, ми не могли оминути. Погодьтесь, забити 31 гол у чемпіонаті Першої ліги – це серйозне досягнення. Так, можна сказати, що рівень цьогорічної Першої ліги (U-15) був не надто сильним. Однак, це не зменшує заслуг Кирила, який вправно проявляв своє відчуття голу та з’являвся там, де і мав з’явитись у потрібний момент. А це, погодьтесь, є дуже важливим фактором для гравця атакувального плану.

Владислав Рахмаїл, ДЮСШ (Валки). Якщо говорити саме про атакувальні дії команди з Харківщини, то там у Владислава один з найкращих показників – чотирнадцять забитих м’ячів. Звичайно, поменше, ніж у Братенка та Ковері. Однак, погодьтесь, це теж непоганий результат. Тим не менш, головною чеснотою Влада є не вміння завершувати атаки, а точний останній пас, тому що орієнтовно 70 % голів команди ДЮСШ (Валки) – це саме наслідки останнього пасу від Рахмаїла. Тому, в цьому плані він однозначно був одним з кращих гравців чемпіонату. Проте, хотілося б подивитись на Кирила на більш вищому рівня – як він себе проявить там. І тоді ми будемо мати більш повну картину.

Іван Чабан, ДЮСШ «Слобожанське» (Дніпропетровська область). Гравець, який однозначно став відкриттям другого кола чемпіонату України (U-15) серед команд Першої ліги. І одразу виникає питання: чому Чабан не міг допомогти своїй команді під час матчів першого з’їзного туру, який проходив у Білозір’ї? Є всі підстави вважати, що тоді команда ДЮСШ «Слобожанське» була би більш небезпечною, і, можливо, тоді вона би цілком реально поборолася за чемпіонство з представниками валківської ДЮСШ. Якщо казати про сильні сторони Івана Чабана, то їх насправді багато. Він може розпочинати атаки, має непогане бачення майданчику, непоступливий у боротьбі за м’яч. А головна його сильна сторона – це габарити, які дали можливість команді Вадима Ільченка грати через «стовпа». Чабан дійсно дуже потужно грав на цій позиції. А якщо додати сюди потужний удар та вміння відчувати темп гри та ритм атаки своєї команди, що може допомогти віддати точний пас одноклубнику саме тоді, коли це потрібно, то на виході ми цілком реально можемо отримати класного футзаліста, який вже тут і зараз готовий вирішувати поставлені завдання. І якби Чабан грав у першому колі, то однозначно його можна було би вважати головною зіркою чемпіонату України (U-15) серед команд Першої ліги.

Роман Луханін, ДЮСШ «Слобожанське» (Дніпропетровська область). Один з лідерів команди, яка стала віце-чемпіоном України. Активний в атаці, завжди шукав момент, щоб забити, постійно створював напругу біля чужих воріт. До того ж, він працелюбний та не лінується виконувати чорнову роботу. Щоправда, після того, як у команді з’явився Чабан, трохи відійшов на другий план, однак це не означає, що він перестав бути небезпечним для суперників ДЮСШ «Слобожанське».

Максим Сарин, «Іста»-ДЮСШ № 7 (Дніпро). Коли не пішла гра у партнера по команді, Єгора Єршова, саме Максим Сарин став тим гравцем, який став головною зброєю «Істи» в атаці. І той факт, що саме Сарин став другим бомбардиром чемпіонату після Кирила Братенка, багато про що говорить. Сарин був гравцем, який постійно нагнітав обстановку біля чужих воріт. Він як створював моменти як для себе, так і для партнерів. І своєю грою він довів, що вже зараз готовий піднятись на більш вищий рівень.

Олександр Матковський, СДЮСШОР № 2 (Кропивницький). Як завжди, виділявся серед своїх одноклубників непоганим баченням майданчику та прийняттям нестандартних рішень. Чому як завжди? Тому що саме цього від Матковського і чекали, якщо, наприклад, згадати минулий сезон. І, звичайно, завдяки цим своїм сильним сторонам Матковський був лідером команди як у минулому сезоні, так і в цьому. Хтось скаже, що його зусиль не вистачило для того, щоб допомогти СДЮСШОР № 2 здобути бодай би бронзові медалі. І в цьому буде раціональне зерно. Однак, з іншого боку – без Матковського не було би і цього четвертого місця у чемпіонаті.

Євген Андрейченко, СДЮСШОР № 2 (Кропивницький). Відкрився з нового боку. Принаймні, коли на майданчику не було Матковського, то саме він організовував атаки своєї команди та він партнерів за собою. І це у нього непогано виходило. До того ж, іноді він забивав важливі голи. І саме цим Андрейченко більше за все запам’ятався, що і стало визначальним моментом при визначенні найкращого гравця у команді СДЮСШОР № 2.

Микита Велігорський, СДЮСШОР «Юність» (Чернігів). Капітана чернігівської цілком справедливо можна було би назвати відкриттям чемпіонату, і було, за що дати йому таке почесне звання. Він вразив своїм баченням майданчику, вмінням будувати атаки своєї команди, а також непоганими індивідуальними діями. Однозначно – якщо Велігорський продовжить надалі прогресувати саме у футзалі, то тут на нього може чекати непогане майбутнє. Але для цього йому ще треба попрацювати над недоліками. Микита часто фолить (іноді він це робить у ситуаціях, коли це можна було не робити). Окрім того, він іноді робить обрізки, які цілком реально можуть призвести до голів у воротах «Юності» (і такі ситуації насправді були). Тому, до старту наступного футзального сезону у Велігорського є час попрацювати над цими недоліками та нівелювати їх.

Владислав Коваленко, КДЮСШ-1 МСК «Дніпро» (Черкаси). За великим рахунком, він розкрився у матчах другого кола, які проходили у Слобожанському. Тоді було видно, що у «Дніпра» з’явився дійсно хороший «наконечник» атак. Владислав непогано чіплявся за м’ячі, граючи «стовпа», також гарно розганяв атаки своєї команди, подекуди просто йшов на таран, а головне – забивав. І якби не травма у матчі зі «Слобожанським», то черкаська команда могла би опинитись у підсумковій топ-п’ятірці. Принаймні, в останньому матчі чемпіонату проти бобровицької ДЮСШ стало зрозуміло, що «Дніпро» з Коваленком та без нього – це дві різні команди, і замінити його ніхто не зміг.

Артем Прокопенко, ДЮСШ «Колос» (Донецька область). Цей гравець запам’ятався своєю швидкістю, завдяки якій він намагався не тільки тікати в атаки від суперників, а ще і втілювати паси партнерів у небезпечні моменти. Щоправда, в останніх матчах чемпіонату Артемові фатально не щастило, і він змарнував кілька дуже хороших моментів. Однак, якщо згадувати та аналізувати виступи Прокопенка у двох колах, то вони були цілком непоганими, і 11-й номер «Колоса» реально був головною зброєю «Колоса» в атаці.

Ярослав Богданович, ДЮСШ (Бобровиця). Чесно? Аналізуючи гру команди з Чернігівської області, все-таки довелося прийти до висновку, що капітан бобровицької ДЮСШ – це саме той гравець, який є найбільш важливим для «жовто-синіх». Він вів гру своєї команди, що і не дивно, враховуючи те, як він може бачити майданчик. Він, мабуть, найбільше за всіх своїх партнерів бив по воротах суперників, причому з різних дистанцій. І він же намагався віддавати результативні передачі у більшості тих атак, які створювали його партнери. Є така думка, що без Богдановича бобровичани навряд чи змогли би здобути бодай би якісь очки.

Тренер.

Віктор Детюк, ДЮСШ (Валки). Однозначно – якщо ми кажемо про тренерів, то наставник команди з Харківщини є безумовною зіркою чемпіонату України (U-15) серед команд Першої ліги. Його вже знаменитий крик став візитівкою команди зі Слобожанщини, і його вже сміливо називають «футзальним Кварцяним». Можливо, крик Детюка також став однією з основних складових перемоги валківчан у чемпіонаті?

Отже, таким був аналіз сезону в Першій лізі (U-15). Але на цьому сезон ще не завершився, і нам буде, що аналізувати.

Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»

Автор статті: Vorobus.