Перше Причастя куди?

Питання Першого Причастя мене цікавить ще десь з початку 90-х років. Тоді дві мої сусідки, одна на 2, одна на 4 роки старша, і які вчились не в моїй 78 школі йшли до Першого причастя. У білих пишних сукнях, у віночках, з зачісками і фотографією у фотосалоні. Саме від них я вперше почула і дізналась, що таке Перше причастя (ну ми там на подвір’ї грали карти і їли сємєчки, а поміж тим говорили про Причастя і про Бога. Загалом не про Бога, а оці різні історії із Старого завіту плюс притчі Ісуса Христа).

Їхня школа розташована біля церкви Святого Йосафата, там були монахині, які приходили до них і готували бажаючих до Причастя. У нас в школі, та й загалом у Львові на початку 90-х такого ще не було. Але я не сильно розстроювалась, бо я молодша за сусідок, і поки доросту, то вже й у нашій школі таке буде. Ну що “таке”? Звичайно, що найбільше мені цікавило плаття,
зачіска, віночок і фото у фотосалоні). А потім, влітку 1993, я поїхала у табір “Юність” у Брюховичі (загалом я
туди щороку по кілька разів їздила із 1989).

До нас приходили монахині із Брюховитського монастиря, розповідали про Бога і готували бажаючих до причастя. Які це були цікаві навчання! Старий завіт, здається, я донині знаю на пам’ять. Мало того, що вони нам дуже багато всього розповідали, то ще й на кожну зустріч приносили подарунки — різні образки і вервиці. Для старших такі дерев’яні або з красими бусінками, а нам меншим давали простенькі, ніби пластмасові, але вони були з фосфором і світились вночі.

Але не лише завдяки тим монахиням я так багато знаю. Тоді, на початку 90-х загалом людей, особливо дітей, багато навчали. Найперше — це мультики “Суперкниги”: яскраві, цікаві, захопливі. А після тих мультиків по телевізору ведучі давали завдання глядачам. Пригадую, казали: напишіть, які знаєте заповіді і отримаєте у подарунок дуже гарні книжечки.

Хоча в нас дома і була Біблія, але я щось не додумалась списати із неї заповіді, тому написала кілька, які знаю. Точно не десять. Відправила у Москву і мені через тиждень прийшли ці книжечки. О, яка я була щаслива, то цікавіше за будь-яку казку, ці історії усі дуже захопливі. Я потім ще на бабину адресу лист написала і теж отримала бандерольку.

А найбільше інформації я дізналась, коли помер мій дідо. То було чи то 9 чи то 40 днів і тато був в Преображенській церкві на Службі Божій. І там приїхала “гуманітарка” — ціла фура книжок для дітей і чоловіків попросили допомогти розвантажити. Ну і дали татові про примірнику. Там були і Катехизм, і Притчі Ісуса Христа і ще кілька дуже кольорових і цікавих книжок. Я перечитувала їх щовечора. Але це не була така фанатична релігійна література. Це прості історії — оці всі про Адама і Єву, про Блудного Сина, про Каїна і Авеля, про забула яку Самаритянку тощо. багато малюнків, як сучасні комікси.

І от після цієї всієї літератури, тих кольорових мультиків “Суперкниги” і ці монахині із подарунками і цікавими розмовами — то я вже й забула думати про сукню, мене вже саме Перше причастя цікавило.

І от нас зібралась у тому таборі купка бажаючих йти до Першого Причастя(тобто тих, кому дозволили батьки, бо на лекції ходили майже всі і всім було цікаво). Тож підготовка тривала днів 10, максимум 2 тижні, якщо взяти до уваги, що зміна триває 18 днів.

Далі буде…

Автор статті: Yuliana.