Фарт і з чим його “їсти”

Фарт

Мені здається, що фарт – це завжди колосальна робота і перед ним ще купа всяких невдач, про які ми не розповідаємо. А ще фартить тим, хто має страшенну мотивацію і дуже цього потребує.

Згадалась така дурна і примітивна історія про оцей фарт, але вона дуже показова: і про падіння до (причому у прямому значенні цього слова) , і про бажання, і про мотивації.
Було це давно, ще на першому чи другому курсі, у двотисячному – я працювала в агентстві нерухомості. Я особисто не продавала квартири, а здавала їх в оренду. Коштував тоді місяць оренди десь від 35 до 70 доларів.

Агентство отримувало разову місячну оплату, а маклер… Тут увага, яка вопіющяя несправедливість: якщо квартира до 50 доларів коштує, то 10 доларів, а якщо більше 50 — то 10%. Це багатьох обурювало і колеги працювали “наліво”, тобто взагалі нічого не платили на фірму. Я так не робила, бо була молода, чесна і найбільше здавала квартир, тому мені вистачало відсотків.

І от перед своїм днем народження я купила собі новий одяг, шкари, педікюр і зробила — витратила усе, що мала.

І ще запросила до 10 чоловік на святкування в нічний клуб. Бо думала, що ще тиждень, то дві-три квартири здам і зароблю на п’янку. Але я підвернула ногу. Я до того таке тільки в кіно бачила- коли реально не можеш йти.

Пролежала з тою ногою 5 днів. На роботу не ходила, грошей не мала. Нє, ну скажи людям: нічний клуб відміняється, бо нога болить. (та вже не болить, але грошей нема).

Маючи гроші лише на маршрутку я не відмінила святкування, а поїхала на роботу. Я знала, що сьогодні повинна не просто здати квартиру.

Я мала знайти квартиру

Знайти клієнта

При тому, щоб власники вже сьогодні дали ключі

А орендар щоб мав при собі гроші нам заплатити. І ще я знала, що мушу здати цю квартиру вперше “налєво”. Бо за 10% я десять чоловік в клуб не проведу.

Чим я думала, я не знаю. Тож усі були мої друзі — та скажи, що нема грошей. Ще й хлопець був у мене тоді на 10 років старший, і зустрічались ми вже півроку – та попроси у нього гроші, дасть же без питань. Але ж нє, я несла своє реноме самодостатньої і забезпеченої студентки, говорити про гроші для мене завжди було і є сором’язливою темою.

Істерично шукаю клієнта — їх повно, вони усі в блокнотику записані. Тоді попит перевищував пропозицію, бажаючих орендувати було набагато більше, ніж квартир, які здаються.

Знайшла. Пару тижнів тому подзвонив чувак, який блатною мовою і з купою матів сказав приблизно таке:

“Прівєт мала, мені треба хороша хата. Дєньгі не главноє, але щоб було ближній центр. На фірму платити не буду – бо ви офігіли, що місячну оплату просите, а з тобою лічьно розрахуюсь”.

Я тоді йому пояснювала, що я нє такая, що у нас усе офіційно і знижок немає – як хоче квартиру, то мусе платити разову місячну. Він каже: “карочє запиши номер і думай”. Це типу із тої опери, що “сама прійдьош, раздєнішся і папросіш”) Ну в принципі так воно і сталось) Я його набрала і спитала чи його пропозиція ще актуальна. Сказав, що так — квартиру ще шукає. Я спитала чи готовий сьогодні подивитись, вирішити і розрахуватися.

Відповів, що без базару. Залишалась якась “фігня” — знайти квартиру. Тобто три тижні усі агенства Львова йому не можуть знайти (бо , переконана, тоді він телефонував не лише на нашу фірму), а я за 4-5 годин знайду?

Тоді я дістала олів”є, яке принесла з собою на роботу, горілку і ми почали з колегами святкувати мій дн, також прийшов мій хлопець.

Ну в мене був один план — напитися в зюзю і вирубитись) Тоді б не довелось думати де взяти гроші і тим паче, не мусила б відміняти святкування і позоритись, що не маю грошей. Те, що напилась і сплю — це не соромно, але ефект то й же — похід в нічний клуб відміняється.

Але ви зауважували, що коли ви такі на взводі, нервові — то чомусь не п’янієш. Вже усі захміліли, а я, як стьоклишко. І тільки бігала до телефону відповідати на усі дзвінки — бо ж може якраз хтось подзвонить, що здає квартиру — я ж давала оголошення в газету, вішала папірчики на стовпах, дошках оголошень, що хочу зняти квартиру.

І, о чудо, десь в п’ятій вечора подзвонила жіночка, спитала, чи ми фірма, я збрехала, що ні — і в точку, бо люди не хотіли через агентства здавати і сказала, що хоче здати квартиру.

“О, нам дуже треба, якщо підійде — чи можемо вже сьогодні винайняти?” – благала я. Жінка сказала, що можемо. Але чи підійде та квартира? Мій оцей бандюкуватий клієнт сказав, щоб я його на всяке гімно не водила, щоб сама подивилась чи хата нормальна. А я не маю часу дивитися — набираю його і на свій ризик призначаю зустріч в центрі — їдемо на Панча.

Зима, темно, холодно, я в міні і на високих шпильках з трьома букетами квітів і з розпічатаною пляшкою шампанського. 7 вечора, через три години під “Королевою ночі” мене буде чекати купа запрошеного народу, а я сідаю в машину до якогось зека. О, блін, їх в машині троє…

Хата підійшла, уряяя. Аж тут власниця каже, що не дозволить тут влаштувати блат-хату (а наскільки я зрозуміла, для цього вона і винаймалась). І тут в мені прокинулась актриса – я впала в обійми одного із них і сказала, що це ми тут будемо жити і ця оренда — це подарунок пусічки на мій ДН. А він у мене справді — навіть дістала і паспорт показала. Все, вона дала ключі, він їй заплатив гроші і ми пішли на вулицю.

Коли я з цими трьома рецидивістами спускалась в ліфті, я вже бачила таку картину – зараз мене як візьмуть за шкварку, як зашпіцують в сраку.

Відчувала себе просто падщою женщіною, яка попиває шампанське з горла. Я дурю директора фірми — здаю хату наліво, вони дурять мене — нічого не дають. Сама заслужила…

Далі вони мені дякують, прощаються і йдуть до машини. Гроші не платять, але і шпіца не дають) “Ей, а мені за роботу, чи хоч подарунок на день народження?” – бляха, яке це приниження… Вони насміхалися, але все ж відкрив портмоне і дістав 20 доларів (квартира коштувала 70). Я кажу – мало, дає ще п’ять, прошу ще, каже, що не має. А я і сама бачу, що в портмоне більше доларів нема, але є гривні. І тут виходить з під”їзду власниця квартири і підходить до нас ще раз попрощатися, тож ми з “пусіком”, який стоїть з відкритим гаманцем, ще на кілька секунд перетворюємось у пару і я просто при тій жіночці запихаю руку в його портмоне і витягую жменьку гривень, кажу, все, до вечора, мені треба накривати на стіл – розвертаюсь і мало не біжу в темноту. Думаю, зараз як дожене, як не втаще, що я йому оце в кошельок лажу…

(Не догнав) (До речі, я йому потім ще кілька квартир здала, ми дуже подружилися і спілкувались ще кілька років, я потім в його кріміналітету ще кілька разів коментарі для газети брала).

Грошей мені вистачило на всю всю п’янку. А тепер мені скажіть: фарт? Конешно! Але чого воно мені коштувало (фотка — просто фотка) хочу на море, але треба ще трохи попрацювати.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*