Велосипедна прогулянка невідомими Брюховичами або як я згадав фільм “Готика”

Готика від Воробуса

Сезон велосипедних вилазок триває, а це означає, що не те що можна, а треба брати своїх «коней» та їхати на велопокатульки. Зокрема, вчора автор блогу взяв свою пасію і ми поїхали кататися новими районами.

Ніколи би не міг подумати, що у місті Лева є вулиці Космічна та Віри, Надії, Любові, я перенесуся у фільм «Готика», буду переживати за пасію аби її хтось не вкрав у лісі, побачу авто, в якому таємничо займалися, напевно, коханням і пізно повертатимуся додому.

Якщо вам цікаво прочитати про чергові пригоди Воробуса, то залюбки я вам про них розповім у пості нижче.

Отже, набридло мені кататися по Кайзервальдах, парках культури та Івана Франка і я вирішив змінив дислокацію. На цей раз автор блогу з Юліаною вирішили поїхати на велосипедах у районах вулиці Щурата. Ніколи там не бував і було цікаво, а як же там живуть люди та куди виходять місцеві дороги.

Свою подорож ми розпочали з АС-2, звідки ми поїхали вузькими вуличками. Раптом ми потрапляємо на вулицю Космічну. Сміюся, що має таку назву вона тому що тут будинки досить таки цікаві: один – суперсучасний, інший – дуже старий, потім знову сучасні. У когось є собака, у когось кіт, а у когось навіть домашні тварини. Зокрема, бачив курей. То так цікаво, кури на Топольній.

Далі ми виїхали на вулицю Миколайчука, нею доїхали до лікарні швидкої медичної допомоги й за деякий час почали спускатися до вулиці Щурата. Кидається в очі нова дорога на якій стоїть знак, що їхати проїзною частиною велосипедом не можна. Хоча, я би тут якраз зробив велосмугу. Місту бачу видніше.

Далі натрапляємо на церкву, яка розташована на вулиці Віри, Надії та Любові. Цікава така вулиця. Пригадую свого часу автор цих рядків був тут, коли привозили мощі. Спускаємося з крутої гори, житлові будинки залишаються позаду як і маршрутки. Далі класна асфальтована дорога й страшні будинки в кущах. Виявляється попереду нас Голосівський цвинтар. Я й не думав, що зі сторони вулиці Щурата є доїзд.

Їхати тут навіть якось лячно адже людей окрім нас двох фактично немає. Через декілька хвилин стало ще цікавіше. Поступово ми в’їхали у лісову дорогу, де людьми й не пахне. Попереду нас їхав велосипедист, але він так швидко зник ніби це був привид.

Їдемо, їдемо, їдемо, а кінця дороги нема. Лише навкруги ліс. На мить відчуття, що я у фільмі «Готика». Пам’ятаєте як там головний герой їздив лісом днями, ночами, а кінця краю не було. Ось таке й відчуття було у мене, коли я вертався з Брюхович. Інколи мені здавалося ще, що хтось вискочить з лісу й вкраде пасію, тому я від неї не відходив.

Ось дивуюся, як це люди тут ходять пішки. Реально йти кілометрів 10-ть – це точно. І це без жартів. До речі, забув сказати бачили ми в лісі дорогий автомобіль, в якому займалися коханням. І таке там буває…

З лісу ми таки виїхали аж до перехрестя дороги, яка веде до Чебуречної й вже по велосипедній дорозі повернулися до точки відправлення. Тепер це буде мій улюблений маршрут.



Також раджу прочитати:

1 коментар може ще щось напишете?

  1. Постійна читачка 27.05.2021 пише:

    Ще вдень туди поїдемо, буде кльовооо 🙂 а звідти на брюховичі поїдемоооо на чебуреки

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*