Один затятий футболіст подарував мені на день народження квиток на матч Україна – Франція. Так, щоб я хоч раз у житті побувала на Олімпійському, котрий збирає 80 000 людей. А я не була . «Як то ти не була?!».
В ніч на суботу в вагонах потягу на Київ ціла купа фанатів. Їх впізнати можна по шаликах і синьо-жовтих футболках. Вранці всі ці симпатичні фанати чемно кажуть «доброго ранку». А ще кажуть, що те як Україна гратиме з чемпіонами світу варто побачити вживу…
Вже згодом в «капсульному» хостелі багато дівчат розмальовують в синьо-жовті барви очі та вдягають ті самі футболки.
Ми доходимо пішки до стадіону, де ціле море людей потрохи проходить металошукачі. Ми пройшли за 5 хв до офіційного початку, активно маневруючи, трішки пробіглися й знайшли наш сектор. От коли біжиш через цей потік людей, який тебе пропускає, відчуваєш масштаб…
А ще масштаб стадіону в кількості людей, котрі співають гімн, піднімають «картонні прапори», роблять «хвильки» і співають червону руту…
Замість фотографій залишаю відео гімну України , яке дає можливість відчути хоч трішки, що таке понад 60 000 людей в одному місці. Один затятий футболіст якось сказав мені, що головне прийти саме на початок, на гімн України.
Автор статті: Optimistic.
Написати коментар