Продовжуємо…

Ну в принципі все, на тому ми й закінчили, ніяких афтерпаті і танців на столі, година восьма я вже поїхала додому. Як на мене я себе вела досить скромно.

А у понеділок 007 не прийшов на роботу. І усі ходили і на мене дивились.

Ніхто ж не знав моїх можливостей. Прислали до мене делегатку, щоб між іншим спитала, де чоловік, якого нема на роботі. Я була ні при чому, ніяку Теклу я з ним не пила. Не знаю чому його не було. Но інтригу тримала довго.

Ну десь тоді і зародилась ця верхня фраза. Насправді ми там не дуже подружилися після мого ДН, в свою компанію мене ніхто не прийняв і я і далі ходила “особнячком”. Потім мені хлопець подарував великий букет троянд, який не було куди поставити і я його запхала в туалеті у відро.

Ну відро вже в кабінет не забирала. Це Макса ще більше перелякало: не буду до неї залицятися, бо і мої квіти в туалет викине (а я не викидала, просто там постояли день, тоді я забула, а на другий день вже й не було що забирати, то й там стояли кілька днів).

Потім мені подарували на “Шуварі” живого півня, якого мусила привезти в редакцію, бо мала багато роботи і він там мене до ночі чекав.

Карочє, вони мене там мали за таку, трошки (чи не трошки)… Але через півроку щось таки переважило обезбашеність і Макс наважився. Але там, знаєте, яке їхало, таке здибало”.

Макс мав дівчину, їхав з нею і колегами в Карпати з наметами і кликав мене.

Причому так наполягав, тіпа там пів редакції їде. Насправді їхали усі парами і де би я спала, якби погодилась? Ну там був один сам, спав під відкритим небом, обіймаючись із топірцем. Питаю в Макса через роки: ну чим думав, де би я там спала. “Ну ми б тебе до себе взяли” Фантазьор!

Ну але там вже я поселилась у його голові і після цих гір, в які не поїхала, не виселялась.

Тому за тиждень ми почали зустрічатися. Те місце, за яке він мене полюбив, нині без змін. А рівень обезбашеності?

Ну це як швидкість в автомобілі. Він мене тоді взяв, коли майже зашкалювало — під двісті.

Але потім виявилось, що можна витиснути 220-250. І взагалі тачка спортивна, там поза 300, аж тут бац – і взлетіла.

А там на літаку 300-400-500 км… Да уж, тяжко йому, ну а шо поробиш, бачив, що брав. Головне бампера в порядку тримати.

Автор статті: Yuliana.