Його можна побачити на футбольних полях, де він грає на позиції нападника, а також часто почути на матчах футзальних команд у ролі коментатора. А ще Олег Чунис може бути експертом, написати й заспівати пісню тощо. Сьогодні львівський шоумен в гостях у прес-служби ФК «Галицька здоба».

– Олеже, ти непогано коментуєш футзальні матчі, як давно ти почав це робити?

– Якщо взяти футзал, то десь останні два роки. Хоча, мало хто знає що у 2012 році я коментував поєдинки ЄВРО-2012 для незрячих людей. Паралельно трансляція дублювалась на радіо «Ера ФМ».

– А пам’ятаєш свій перший матч у прямому ефірі?

– Таке не забувається. Це була зустріч футбольних збірних Німеччини та Португалії, який проходив на стадіоні «Арена Львів» у тому ж таки 2012 році.

– На кого ти рівнявся, коли починав?

– Починав надзвичайно просто. У 2007 році батьки придбали комп’ютер, на жаль, тоді злетіла звукова карта і я сам почав озвучувати дії під час комп’ютерної гри «ФІФА». Ніколи не мав кумирів серед коментаторів. Рівняюсь завжди на себе. Намагаюсь переслуховувати матчі в перерві у повторі, щоб ставати тільки кращим.

– Є думка, що молодих коментаторів не цікаво слухати, бо вони не мають людської зрілості, досвіду. Чи не вважаєш, що тобі цього не вистачає?

– Для мені молоді коментатори – це як «новий айфон». Коментують так же, а ціну вимагають вдвічі більшу, хоча час іде вперед. Тут нічого не вдієш.

– Який у тебе головний мінус, як у коментатора?

– Мені не вистачає багато факторів. Насамперед іноді можу вжити «русизм», хоча на такій швидкості висловлювань за усім не вгледиш. Плюс є такі турніри, де багато нових гравців та бувають з наголосами труднощі на прізвища виконавців.

– Що треба зробити аби стати класним коментатором?

– Як нам мене, перш ніж коментувати щось, потрібно спершу випробувати себе у цьому виді спорту, а вже далі приймати рішення за думками нейтральних глядачів. Ні друзів, ні рідних, а саме тих людей, які вас ніколи не чули.

– Коментування матчів. Де межа між творчістю та механічною роботою?

– Ніколи над цим не задумувався. Якщо людина талановита, то вона знає баланс між одним та іншим. Одного разу переглядав матч за участі київського «Динамо» орієнтовно в 2008 році та почув фразу: «Михалик» з м’ячем, а насправді, це був Аїла Юссуф. Як можна не розрізнити афроамериканця від нашого. Досі цей факт є загадкою.

– Що зазвичай роблять коментатори у перерві матчу?

– Особисто сам під час перерви намагаюсь взагалі не розмовляти, щоб знаходити сили на другий тайм, плюс п’ю чимало води або чаю щоб привести горло в порядок.

– На кубковому матчі ФК «Галицька здоба» проти «Славути» ти виступив у ролі експерта, чи доводилося раніше виступати у подібній ролі?

– Дякую ФК «Галицька здоба» за таку можливість. Не часто доводилось бути експертом, але надіюсь, що виправдав очікування уболівальників обох команд.

– До речі, як тобі гра? Чи мають «пекарі» шанси пройти далі?

– Шанси є завжди, навіть коли довкола стверджують, що їх нема. Результат – 4:4 залишає хороші шанси «червоно-жовтим». Правда, особисто мені в цьому матчі через червону бракуватиме Романа Москалика. Чудову гру продемонстрував 7-ий номер в тій дуелі, але тепер матимуть можливість себе проявити й інші виконавці.

– За яку футзальну команду вболіваєш і чому?

– У футзалі за ті клуби, де у мене більше друзів. Якщо брати Екстра-лігу, то імпонує «Ураган». Там чудовий менеджмент і помітний прогрес з кожним роком.

– Окрім коментування ти ще й непогано граєш у футбол. Розкажи про свою теперішню команду й здобутки минулого?

– Найпам’ятніший футбольний здобуток – це фінал Меморіалу Ернеста Юста, точніше дорога до головного матчу. Тоді забивав усім, граючи за львівську «Погонь». Спершу дублерів «Карпат» вибили в 1/8 фіналу, далі «Рух», а у півфіналі «Миколаїв». На останню гру не було сил, то поступились «Скалі», котра виступала в Першій лізі чемпіонату України.

Моя команда – це найкраща дружина, здорова донечка та 10-річний Олександр (якого теж виховую, правда, футбол він не дуже полюбляє). Стосовно самої гри, то останнім моїм клубом є «Газовик» (Комарно), який виступає в Першій лізі області.

– Який із забитих голів тобі запам’ятався найбільше?

– Гол у ворота СКК «Демня». Забив з дуже далекої відстані неробочою ногою. Усі були в шоці і я, у тому числі. Метрів з 35-ти лівою в дальну дев’ятку. Завжди згадуватиму цей епізод, бо тоді припадав пік моєї кар’єри.

-А у який момент твого життя з’явився футбол?

– З 1998 року, коли у Франції проходив чемпіонат світу. Мене дуже вразив своєю грою Роберто Карлос.

– Уяви свій ідеальний тиждень, протягом якого ти займаєшся всім, чим хочеш, окрім футболу. Що будеш робити?

– Хм…забрати сім’ю та рухатись в напрямку моря. Люблю дайвінг, зірки, біле сухе вино та обійматись з дружиною

– Чим займаєшся в буденному житті?

– Прокидаюсь в обіймах донечки. Вона як те ясне сонечко уже з 6 години ранку на ногах. Далі снідаємо разом, біжу на зйомки, далі тренувати дітей і після усього коментую чимало футзальних поєдинків. Повертаюсь пізно, коли усі сплять.

– Знаю що ти також тренуєш дітей, розкажи про свою секцію. У «Галицької здоби» подібні тренування безкоштовні, як з цим у вас? Чи важко тренувати підростаюче покоління?

– У мене теж спочатку заняття були безкоштовними, але далі рішення прийняли батьки, що все-таки треба знайти спільний знаменник, аби усім було добре. У нас нема, ані поля, не було м’ячів, тому, наші батьки – ковалі щастя своїх дітей.

– Окрім коментування ти ще й непогано пишеш. Так, все-таки, що краще: бути журналістом, грати у футбол (футзал) чи коментувати матчі?

– Намагаюсь бути універсальним. Крім усього ще дуже люблю караоке, пишу пісні на українській, іноді сам виконую їх на урочистих заходах. Коли в пріоритеті діти та сім’я, тоді найкращий варіант – коментування. Травми не отримаєш, на хліб з маслом заробиш та ще й отримаєш колосальне задоволення.

Автор статті: Vorobus.