Артем ТЕРЕНТЬЄВ: «Вірю в перспективу відродження українського футзалу»

Артем Терентьєв

Уявити український футзал без цієї людини дуже важко. Artem Terentyev – не лише шеф-редактор футзального порталу «5×5», а й справжня футзальна енциклопедія. Тому, думка цього гуру спортивної журналістики по тому чи іншому питанню завжди цікава. Сьогодні Артем в гостях у пресслужби ФК «Галицька здоба» і саме сьогодні ми поспілкуємося на теми: виступів івано-франківського «Урагану» в Лізі Чемпіонів, невдалу гру національної збірної, занепад українського футзалу й не тільки.

– Почнемо з питання, яке вже стало навіть банальним – про карантин. Як, за твоїм спостереженнями, він вплинув на футзал?
– Звісно, він вплинув на футзал аж ніяк не позитивно. Команди залишились без глядачів, і, відповідно, це впливало на гру команд. Я зараз кажу навіть не за український футзал, а за світовий. Тому що особисто мені, наприклад, було боляче дивитись на порожні трибуни арени у Задарі, де проходив «Фінал восьми» минулорічної Ліги чемпіонів. Більше того – не забуваємо, що минулий Основний раунд відбору на Євро-2022, фінальна частина якого стартує у січні, мав би проходити не так, як було до цього, коли чотири збірні збирались в одній країні та вирішували питання щодо того, хто з них гідний пройти на чемпіонат Європи. Цей відбірковий цикл мав би пройти у форматі «дім-виїзд». Відповідно, вболівальники могли би частіше бачити збірну своєї країни наживо та вболівати за неї. Однак, через пандемію коронавірусу та карантинні обмеження більшість матчів відбору на Євро проходила без глядачів. Можливо, це також одна з причин низької відвідуваності на матчах чемпіонату світу у Литві. Впевнений, що вже наступний відбір у форматі «дім-виїзд» проходитиме з глядачами на трибунах, і УЄФА переконається у правильності вибору цього шляху популяризації футзалу. Те ж саме хотілося б сказати і про Лігу чемпіонів. Хочеться, щоб найближчим часом в УЄФА задумались щодо того, щоб проводити матчі Основного та Елітного раундів Ліги чемпіонів у форматі «дім-виїзд». Це і трансляції, і збільшується глядацький інтерес. І це, на мою думку, буде вагомий крок до зростання інтересу до футзалу з боку вболівальників. Однак, є один момент: підозрюю, що в одну прекрасну мить футзальна Ліга чемпіонів за популярністю може обійти футбольну. І так дійсно може статися. Тому, можливо, УЄФА боїться переформатовувати футзальну Лігу чемпіонів, збираючи «вершки», в основному, з фінальної стадії. Але так навряд чи футзал стане більш популярним, і, відповідно, це зменшить шанси футзалу на потрапляння до програми Літніх Олімпійських Ігор, чого ми всі дуже хочемо. Однак, олімпійський футзал – це тема для окремої розмови.

– Чого не вистачає зараз українському футзалу?
– Якщо думати на цю тему довго, то не вистачає, на мою думку, багатьох факторів. Перш за все – піару, глядацького інтересу, впізнаваності на вулицях тощо. Більшість вболівальників, які дивляться матчі нашої збірної, наприклад, у Ютубі, мало знають про наших футзальних зірок. І мені подекуди дуже прикро читати коментарі, коли, наприклад, починається гра, і так звана «школота» пише: «А де Ярмоленко?», «А де Бущан?» тощо. При всій моїй повазі до наших футбольних зірок, ми в плані впізнаваності наших футзальних зірок суттєво програємо. Чому, наприклад в Іспанії з цим проблем немає, і там якщо спитаєш, хто такий, наприклад, Серхіо Лосано або Карлос Ортіс, то з великою долею ймовірності (десь 90 %) ти отримаєш правильну відповідь? Можливо, потрібно все-таки трохи частіше давати футзал на загальнонаціональні канали – наприклад, на той же «UA:ПЕРШИЙ»? Так, цей канал буде висвітлювати фінальну стадію Євро-2022, де гратиме і збірна України. Але цього мало. Можливо, якби якісь поєдинки транслювались на тому ж таки «Першому», то і інтерес до футзалу трохи ставав би більшим. До того ж, зараз буде перерва у чемпіонаті України з футболу. Так. «UA:ПЕРШИЙ» наразі робитиме більший акцент на трансляцію біатлону. Але тут я можу згадати Геннадія Анатолійовича Лисенчука, який розповідав про ажіотаж, який виник навколо фінального матчу Кубку України у 2007 році. Тоді у Сумах грали між собою «Єнакієвець» та «ТВД», і «Перший Національний» показав лише основний та додатковий час цього поєдинку, бо для «Першого Національного» випуск новин о 21.00 – це святе. Відповідно, багато хто не побачив ту драматичну серію пенальті, яку для «Єнакієвця» витягнув Костянтин Власенко. Мені пощастило бути на тому фіналі у Сумах. А багато хто потім телефонував до Геннадія Анатолійовича, або ж писав, і у всіх було лише одне питання: «ЧИМ ЗАКІНЧИВСЯ ФІНАЛ???». Я також у контексті цього можу згадати, як свого часу у Львові були аж чотири команди, які грали у Вищій лізі чемпіонату України. І тут я згадую свого колегу, колишнього пресаташе «Енергії» Богдана Пастернака, який згадував про те, як тоді Львів буквально жив футзалом, і як вболівальники ходили з Палацу спорту «Галичина» до спорткомплексу СКА, і так проходили майже кожні вихідні. Це були золоті часи для львівського футзалу. Зараз такого немає, на жаль. Як можна популяризувати футзал? Тут я наведу приклад Асоціації футзалу Житомирської області. Президент АФЖО Віктор Леонідович Таран нещодавно запостив світлину, де результати та календар матчів Відкритого чемпіонату Житомира показуються на великих екранах міста. І це здорово! І я думаю, що якби Житомир у цьому сезоні був представлений у PARIMATCH Екстра-лізі, то ця «фішка» працювала би і для запрошення глядачів на матчі «ІнБева». Окрім того, я знаю, що у деяких регіонах місцеві телеканали транслювали і надалі транслюють футзал, причому не тільки місцевий, а і рівня чемпіонату України. Наприклад, це робиться у Рівному, де місцевий канал транслює домашні матчі «Кардинала-Рівнестандарта». А житомирський «СК1» кілька сезонів тому транслював топові матчі чемпіонату Житомира. Ось і приклади успішної популяризації футзалу в регіонах України.

– За твоєї пам’яті коли рівень українського футзалу був найсильнішим?
– Мабуть, я нікого не здивую, якщо скажу, що рівень українського футзалу був найсильнішим тоді, коли у Вищій лізі було шістнадцять команд. Коли, наприклад, у Запоріжжі були три команди, які претендували на медалі. Коли протистояння між київським «Інтеркасом» та донецьким «Шахтарем» у футзалі викликало навіть більший інтерес, ніж протистояння між київським «Динамо» та донецьким «Шахтарем» у футболі. І, до речі, якщо повернутись до попереднього питання, то як тут не згадати, що ТРК «Україна» транслювала домашні поєдинки футзального «Шахтаря» у чемпіонаті України та Кубку УЄФА, який тепер трансформувався у Лігу чемпіонів. І тоді практично на кожному матчі у Палаці спорту «Дружба» був аншлаг, а вболівальники, завдяки легендарному голосу Наталії Олександрівни Толшиної, знали такі прізвища, як, Москвичов, Мансуров, Пилипів, Дрьомов, Корнєєв. І я щасливий, що встиг трохи застати ті часи, хоча скажу чесно: тоді я ще не думав, що футзал стане частиною мого життя. Тут ще потрібно згадати, що до початку війни на Сході України наш чемпіонат входив до п’ятірки найсильніших у Європі. А я ще від себе додам, що тоді й дитячо-юнацький футзал був на серйозному рівні. Зараз ми відроджуємо дитячо-юнацький футзал, тому сподіваюсь, що скоро відродимо і професіональний футзал в Україні.

– Очікував, що «Ураган» стане чемпіоном і представлятиме нашу країну в Лізі чемпіонів?

– Якщо згадувати попередні сезони, то можна сказати, що тоді «Урагану» десь чогось постійно не вистачало, і це «щось» було на користь конкурентів, зокрема – «Продексіму». У минулому ж сезоні все склалося для «Урагану» практично ідеально. По-перше – не міг «Ураган» не здобути бодай би один комплект нагород у десяту річницю свого першого чемпіонства. Тоді вболівальники просто не зрозуміли би «драконів». По-друге – так сталося, що на той момент у «мельників» був переповнений лазарет, зокрема не могли допомогти команді гравці провідної четвірки. До того ж, були травмовані обидва воротарі, які, до того ж, є «збірниками», тобто – Ципун та Савенко. Тому, тодішній наставник херсонців Андре Броканело був змушений викликати з оренди Іллю Бакінського (тим більше, що «Кардинал-Рівне» на той момент вже закінчив виступи у сезоні). І тут на провідні ролі мали вийти гравці, яким до того часу Андре Броканело не давав багато ігрового часу. Перш за все, це стосується Михайла Волянюка. Подивіться, як зараз Мишко грає у Рівному. Впевнений, що якби цей «стовп» отримував трохи більше ігрового часу у Херсоні, то він би міг стати реальним «джокером» у Андре Броканело перед фіналом. Зараз, звичайно, багато хто говорить, що якби у «мельників» були здорові провідні гравці, то вони би здобули п’яте чемпіонство, і за цим показником змогли би зрівнятися з «Шахтарем». А я кажу – не факт. Давайте згадаємо той фінал чемпіонату України, коли «Локомотив» грав з «Енергією». Харківський «Локо» був явним фаворитом, але у «енергетиків» на чолі з Максимом Павленком була мотивація: довести всім, що можна стати чемпіоном України, граючи суто львівськими хлопцями. Тут же ситуація була чимось схожа. Так, «Продексім» був фаворитом. Але «Ураган» був більш мотивованим. До того ж, деякі гравці івано-франківської команди ще жодного разу не були чемпіонами України. І це для них був стимул. А Максим Михайлович вміє добре замотивувати команду, щоб вона об’єдналася для однієї мети. Тому, ми і побачили сплав молодості, яка голодна до серйозних титулів, та досвіду, адже з деякими гравцями наставник «Урагану» ставав чемпіоном України, коли був біля керма «Енергії». До того ж, «Урагану» дуже сильно допомогли у вирішальних поєдинках рідні стіни. І «Ураган» повернув собі реноме «домашньої» команди, яке було ще за часів Сергія Гупаленка, котрий подарував Івано-Франківську перший чемпіонський титул.

– Після ігор в Івано-франківську як себе зарекомендував футзальний чемпіон України, на що може розраховувати в майбутніх матчах Елітного раунду. Кого вважаєш основним конкурентом?
– Якщо згадати початок сезону, то у деяких поєдинках чемпіонату України були питання по грі. Тим більше, це контрастувало з тим, як входили у сезон суперники «Урагану» по Основному раунду Ліги чемпіонів – і азербайджанський «Араз», і румунський «Юнайтед Галац», і косовський «Лічені». Однак, були сподівання на те, що Максим Михайлович підводитиме пік форми своїх підопічних саме на матчі Ліги чемпіонів. І так і вийшло. Ми побачили той «Ураган», який хотіли бачити: по-спортивному агресивний, потужний та націлений на те, щоб диктувати суперникам свої умови гри. І це, на мою думку, десь стало несподіванкою для суперників. На що розраховувати «Урагану» в Елітному раунді? Перш за все, на свою дисципліну. Особливо у матчах з «Леванте» та «Бенфікою». Все-таки, віцечемпіоном Іспанії, яким є наразі «Леванте», так просто не стають, при тому, що в Іспанії є ще такі «зубри», як «Мовістар Інтер» та «Ель-Посо» (про «Барселону» поки що не говоримо, тому що наразі я вважаю цю команду головним претендентом на перемогу і в чемпіонаті Іспанії, і в Лізі чемпіонів, але вона не у нашій групі). Щодо «Бенфіки», то вона гратиме вдома – це вже козир для «орлів». До того ж, португальці є головними претендентами на вихід до «Фіналу чотирьох» з нашої групи. Так що, з ними теж легко не буде. Та й «Халадаш» – явно не подарунок, тим більше, якщо враховувати, що там зібрані дуже непогані гравці, а матчі проти угорських команд нам історично даються непросто. Так що, кожний з матчів буде для «Урагану» схожий на плей-оф. І всі команди є серйозними конкурентами за єдину путівку до «Фіналу чотирьох».

– Вболівальники у футзалі відіграють дуже велику роль. Якими вони повинні бути на твою думку?
– Вони повинні бути мотивуючим фактором. Я думаю, що відповіддю на це питання буде матч «Урагану» проти «Бенфіки», і щось мені підказує, що на трибунах «Павільяо Да Луш» буде аншлаг. Це і буде моєю відповіддю на Ваше запитання.

– Більшість команд не мають пресслужб. Коли настане той час що керівники клубів не будуть жаліти кошти на цю одиницю?
– На жаль, це стосується не тільки команд, які грають у чемпіонаті України. Це стосується також і ЗМІ, які наразі не так висвітлюють футзал, як це було раніше. Я не кажу про суто футзальні сайти – про «5х5» чи про «Футзал України». Просто до початку війни на Сході України на багатьох спортивних сайтах футзал активно популяризувався ентузіастами, які люблять цю гру. Однак, після 2014 року інформаційна популяризація футзалу у спортивних ЗМІ почала занепадати. А клуби, відповідно, почали більше приділяти увагу розвитку своїх пресслужб. Не всі. Звичайно, але більшість. Хтось залучає вболівальників до офіційного сайту, хтось – дає інформацію у соцмережі. Так чи інакше, але доступ до інформації у вболівальників є. Але, звичайно, хотілося б кращого висвітлення футзалу в нашій країні. До речі, пресслужба «пекарів» мені імпонує. Ви робите колосальний обсяг роботи.

– Як тобі цьогорічний чемпіонат PARIMATCH Екстра-ліги, хто здивував, а хто розчарував?

– Наразі не варто казати, хто більше здивував, а хто – розчарував. Дива трапляються майже кожного туру. Наприклад, ніхто не очікував, що «Сокіл» візьме чотири очки з шести у матчах з «Ураганом». А це сталося. Ніхто не очікував, що «ДЕ Трейдинг» почне більш цікаво грати з приходом бразильців. І, звісно, ніхто не очікував, що так швидко на рівні PARIMATCH Екстра-ліги заграють Дмитро Скібчик та Максим Малиновський, які ще у минулому сезоні грали у Юнацькій Екстра-лізі.

– Як ти вважаєш, чому так невдало стартувала «Енергія»?
– Відповідаючи на це питання, я скажу коротко: «Енергія» – це мій біль. Тому що мені досі прикро за те, що свого часу «Енергія», представляючи Україну в Кубку УЄФА, зазнала фіаско на власному майданчику, не подолавши Основний раунд, а угорський «Раба ЕТО Дьйор», який був з «енергетиками» в одній групі, дійшов до «Фіналу чотирьох». І мені досі болить той факт, що «Енергія» після свого крайнього чемпіонства, як на мене, зупинилася у подальшому розвитку та перестала розглядатися серед фаворитів на сезон. Але при цьому я не скажу, що це – провина Валерія Легчанова. Валерій Акіндінович витискає з команди максимум. Тут справа в іншому, зокрема й у інформаційному підході, зокрема і у роботі з вболівальниками. Свого часу «Енергія» була однією з небагатьох команд у нашому футзалі, у якої було своє угрупування «ультрас». Зараз його немає, я не бачу його. А щодо самої команди, то я вважаю, що їй вже зараз потрібно оновлюватися. Як на мене, є у складі «зелено-білих» гравці, які вже, можливо, досягнули свого піку футзального розвитку, і вище голови не стрибнуть. А у Валерія Легчанова під боком є КІВС «Енергія-2», де є хороші та перспективні гравці, які вже заявляють про свої претензії на основний склад. Кілька років тому, коли чемпіонат України проходив у два етапи з фінальною шісткою, особисто мені здавалося, що для «Енергії» головним завданням було саме потрапляння до топ-шістки, а там вже можна і молодих гравців награвати, оскільки все одно за чемпіонство боролись «Ураган» та «Продексім». То, може, «Енергії» потрібно спробувати «злити» один сезон, щоб награти в «основі» молодь та будувати команду саме на ній? Так, є в цьому певний ризик. Але свого часу луганська «ЛТК» теж ризикувала, награючи в основному складі юних Савенка, Мануйленка, Дзюбу, Літвінова, чи не так? Цим же шляхом зараз намагається йти «Сокіл». Однак, щось мені підказує, що якщо зараз підпустити львівських «дублерів» до «основи», то це дасть свої плоди. У Рівному плоди роботи ДЮСШ № 4 ми вже бачимо, і там вже це поставлено на потік. До того ж, там зараз йдуть кілька цікавих поколінь поспіль. Тому, можливо, «Енергії» про це також потрібно подумати та більше довіряти умовним Тимціву, Кваснію, Лютому, я вже не кажу про трохи молодших Яремчука, Березяка та Шумила. Але це лише моя думка.

– У матчах з іспанцями наша збірна не зуміла забити жодного голу й вже традиційно розчарувала. У чому причина невдач: у гравцях чи можливо тренері?
– По-перше – почнемо з того, що збірна Іспанії для нас традиційно незручний суперник. По-друге – можливо, тут справа у психології. Хоча знову ж таки – у нас більшість гравців має досвід гри на високому міжнародному рівні. Можливо, такого великого досвіду ще немає у Лебедя та Абакшина, які тільки нещодавно стали гравцями збірної. Але здебільшого – гравці досвідчені. Особливо це стосується наших воротарів, які, незважаючи на те, що наша команда двічі програла з однаковим рахунком 0:3, заслужили на хороші слова. І впевнений, що гра Ципуна та Савенка мала надихати нашу команду на те, щоб більш впевнено діяти біля воріт збірної Іспанії. Можливо, якби нашим футзалістам вдалося забити бодай би один гол, то це додало би їм впевненості. Це дуже важливо, особливо якщо врахувати той факт, що на Євро-2022 підопічним Олександра Косенка доведеться грати з чинними чемпіонами світу та Європи – збірною Португалії. Тут можна згадати попередні матчі проти збірної Іспанії, коли було багато нарікань на адресу головного тренера «Червоної фурії» Федеріко Відаля, і тоді наша збірна грала з іспанцями на рівних. Однак, тоді Федеріко Відаль лише шукав оптимальні для себе поєднання гравців. До того ж, він почав поступово оновлювати збірну, омолоджувати її. Можна навіть порівняти той склад «Червоної фурії», який грав на чемпіонаті світу у Литві, з тим, який грав у нещодавніх матчах проти збірної України. Так, провідні гравці залишились, але з іншого боку – Федеріко Відаль дав можливість деяким футзалістам дебютувати за збірну Іспанії, Це означає одне: Федеріко Відаль вже зараз шукає тих, хто реально може підсилити склад збірної Іспанії на чемпіонаті Європи. Але при цьому Іспанія залишається Іспанією, і навіть якісь кадрові зміни майже не впливають на її гру. Але я би зробив акцент на іншому моменті. У матчах проти збірної України за збірну Іспанії дебютував гравець «Хаена» Антоніо Перес. Цей гравець 2000 року народження – представник тієї юніорської збірної Іспанії, яка у 2019 році стала першим чемпіоном Європи (U-19). І тут постає питання: а хто з тієї юніорської збірної України, яка два роки тому грала у Латвії, наразі бодай би на крок наблизився до рівня гравця національної збірної України? Поки що я відповіді на це питання не бачу. Хіба що теоретично з того складу нашої «юніорки» до національної збірної зможе пробитись Едуард Нагорний з АФФК «Суми», який зараз поступово стає лідером своєї команди. Але особисто я все-таки роблю прогноз, що більше кандидатів до національної збірної України у нас з’явиться саме серед юнаків 2002-2003 та 2004-2005 років народження, а це ті вікові групи, які можуть зіграти вже на двох майбутніх юніорських чемпіонатах Європи. Тим більше, я давно слідкую за цією віковою категорією та знаю її потенціал. Але ж погодьтесь: сам факт того, що у складі національної збірної Іспанії вже дебютував один представник «золотої» юніорської збірної, а наша «юніорка» не дала наразі жодного гравця в основну збірну, має нам дати поживу для роздумів.

– Футзал зараз відверто занепадає, багато колективів йдуть у небуття. Що треба зробити аби позбутися цієї проблеми?
– Я не скажу, що він вже так відверто занепадає. Я скажу, що наразі він переживає не найкращі часи. Так, деякі клуби зникають, але вони насправді зникали і раніше – якщо подивитись на кількість клубів, які брали участь у чемпіонатах України з футзалу протягом цих майже тридцяти років, скільки існує Асоціація футзалу України, то багатьох клубів вже нема. Хтось зник ще у 90-х роках, хтось – трохи пізніше. Шкода тільки, що ми стратили грандів – одеський та харківський «Локомотиви», київський «Інтеркас», донецький «Шахтар», дніпровський «Механізатор», а також клуби з Запоріжжя, які колись грали у Вищій лізі. Звичайно, якби ці всі згадані команди залишились, то від цього виграли б усі. Однак, я все-таки вірю, що ми ще станемо свідками відродження українського футзалу. Зараз у чемпіонаті України (U-13) грає одеський «Локомотив», у Харкові поступово відроджується легендарна ДЮСШ «ЕХО», яка подарувала українському футзалу багато відомих футзалістів. У нас відроджується дитячо-юнацький футзал, і я маю надію, що це у перспективі стане фундаментом для відродження і нашого чемпіонату, який поверне собі втрачені позиції, і нашої збірної, яку у футзальному світі все-таки поважають, нехай і за старі заслуги. Куди більш складна робота – підняти на високий рівень жіночий футзал, і його, як на мене, теж потрібно відроджувати саме з дівочого футзалу. Однак, тут, на жаль, наразі трохи складніші справи. Тим не менш, будемо вірити у перспективу відродження українського футзалу в цілому.

– Що скажеш по цьому питанню про «Галицьку здобу»? На якому етапі розвитку перебуває наша команда?
– Моя особиста думка – команді потрібно розвиватися та виходити на серйозний всеукраїнський рівень, для початку – бодай би у Першу лігу. Нехай приклад «In.IT» буде для «пекарів» стимулом. Так, можна їздити, наприклад, на Кубок «Волинської газети», запрошувати до свого складу гравців рівня Ігоря Борсука, проте це не буде шляхом для прогресу команди, якщо вона, звісно, прагне досягнути чогось більшого. Зараз «Галицька здоба» грає у регіональному відбірковому етапі чемпіонату України серед команд Другої ліги. Тож, нехай це буде початком до можливого підвищення у класі. Свого часу у Львові була дуже класна команда – «Княжий Ринок», яка була віцечемпіоном першого сезону Аматорської футзальної ліги України (львів’яни у фіналі програли «ХІТу»). Потім, наскільки я пам’ятаю, ця команда грала у Другій лізі чемпіонату України, але не змогла розкрити до кінця свій потенціал, хоча і розглядалася серед фаворитів сезону. Наразі цієї команди, на жаль, не існує. До чого я навів цей приклад? До того, щоб «Галицька здоба» прагнула прогресувати, зростати та все-таки поступово переходити з аматорів у професіонали. Тим більше, наскільки я пам’ятаю, у структурі ФК «Галицька здоба» вже є дитяча команда. Тобто, вже можна поступово розбудовувати власну клубну структуру, і, можливо, за кілька років Львів буде представлений у Екстра-лізі не лише «Енергією», а і «Галицькою здобою», чого я «червоно-жовтим» щиро бажаю.

Автор статті: Terentyev.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*