Наступна книжкова виставка «Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки». Присвячена основоположнику нової української драми, представнику «Розстріляного Відродження» Миколі Кулішу (18 грудня 1892 – 1937).

Серед чималої кількості книг тут можна побачити книгу «Микола Куліш. Твори. Спогади про М. Куліша – Антоніни Куліш», видану Українською Вільною Академією Наук у США (Нью-Йорк) у 1955 році. Обкладинка художника Петра Холодного. Це вперше виданий збірник п’єс, листів та інших матеріалів М. Куліша, що, без перебільшення, чудом збереглися.

Читати комедію «Мина Мазайло» – одне задоволення. Наприклад, уривки про книжку і не тільки з розмови Мокія та Улі:

Уля…

-Гарна книжка – в палітурках і, здається, з золотим обрєзом…

Мокій

-А знаєте, як по-українськи сказати: з золотим обрєзом?

-Ану, як?

Мокій піднесено

-Книжка з золотими берегами. Правда – прекрасно?

…

Уля…:

… А скажіть, як буде по-вкраїнському «чулкі с розовой кайомкой»? Отакі, як у мене. Ось…

….

-Панчохи з рожевими бережками.

Уля

Надзвичайно!..

Мокій ще більше запалився:

-Ато ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському – на проїзвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати… Наприклад: треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаєм українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба – під третім погоном іде. Погін, а не швидкість…

У спогадах дружини драматурга Антоніни читаєто:

«Микола безнастанно працював над мовою. Знав він її досконало, як небагато його сучасників. Особливо він захоплювався мовою, пишучи «Мину Мазайла»…; часто при столі він прочитував нам цілі лекції, говорячи про те, як мало на світі таких багатих та соковитих мов, як наша українська.

Коли «Мина Мазайло» був готовий, Головрепертком з трудом дав дозвіл на виставу цієї п’єси в «Березолі». Публіка ж прийняла п’єсу з захопленням…

1929 року Микола написав «Закут» – комедію на тему чистки партії. Репертком прочитав цю сміливо написану сатиру і, очевидно, вжив заходів, щоб вона не з’явилася на сцені. У ній були, як пригадую, дуже гострі місця, де висміювалися різні кар’єристи, пристосовники, політичні баламути, шкурники, що готові продати своїх найближчих. Дуже гарний там був монолог перед статуєю, яку мали відкрити і автором якої був вичищений з партії скульптор.

Скрипник тоді викликав Миколу до себе і з сльозами говорив:

-Подумай, що з тобою роблять! Ти ж моя надія, ти ж моя золота голова!

1930 року ми перейшли жити в будинок «Слово», який будувався біля чотирьох років на гроші письменників… Ми дістали в «Слові» дуже гарне мешкання…

Микола найбільше дружив з Дніпровським, Хвильовим, Курбасом та Аркадієм Любченком…

Моя донька Ольга часто грала Бетговена на фортепіяні. Вона вчилася в консерваторії… Микола купив їй фортепіяно. Це мала бути для неї пам’ятка від батька на все життя. Микола дуже любив музику й коли писав, то вимагав, щоб була абсолютна тиша, тільки Ольга могла грати. Під її гру він творив із захопленням. Він писав, а вона грала «Патетичну Сонату». Часто виходив із свого кабінету і просив:

-Лелека! Прошу грати третій розділ, або восьмий…

Микола вимагав точности у грі й чув, коли Ольга десь помилялася. Тоді виходив і казав:

-Збрехала, донечко, збрехала! Прошу програти ще раз.

Кожного разу, як Микола писав нову п’єсу, він любив робити фото. На жаль, не збереглися всі його знімки, лише одна з часів «97». Було й останнє фото з 1934 року та НКВД під час трусу забрало всі знімки…

Тим часом у Харкові ставало все сумніше і безнадійніше. У той час Хвильовий майже розійшовся з Миколою й дуже рідко з ним зустрічався. Обидва дуже сумували, що не могли виплакати один одному своєї душі… Він [Куліш] не говорив, а кричав, що хоче жити і творити вільно, а йому не дають, що він буде боротися до кінця… Тоді я почула серцем, що цей кінець недалекий. Я хотіла його спинити, я просила його заспокоїтися, просила не кричати. Дніпровський зауважив мені:

-Не заважайте! Хай висловиться! Йому буде легше…».

Книжкова виставка «Творець модерної драми» експонується в приміщенні абонементу ЛОНПБ з 13 грудня до 31 грудня 2021 року.

Автор статті: Наталя Звольська.