Історія відкриття арени “Алмаз”

Історія від Терентьєва

Через те, що був у Чернігові, ледь не забув пригадати одну історію, яка мені дуже дорога, і яка завжди гріє мені серце.

Це було 11 січня 2012 року. Тоді у Донецьку, в районі вулиці Щетиніна (корінні донетчани знають, де це), відкривали нову льодову арену “Алмаз”. І відкривав її матч між донецьким “Донбасом” та київським “Соколом”. Щоб ви розуміли – хокейне протистояння “Сокола” з “Донбасом” вже тоді було таким же принциповим, як футбольне протистояння донецького “Шахтаря” та київського “Динамо”. І я туди їхав з шаликом “Сокола” на шиї. З тим самим шаликом, який мені подарував Юра Данилов (і тоді ще ніхто не знав, що у листопаді того ж року Юра загине у Палаці спорту після хокейного матчу між збірними України та Польщі). І, за традицією, я поїхав на хокей не один. Я взяв з собою найкращу подругу – Аліну. Тим більше, знаючи про її фарт на футбольних матчах (я в цьому переконався, коли ми разом ходили 2 серпня 2009 року на фінал юніорського чемпіонату Європи (U-19) між збірними України та Англії, який відбувався на полі донецького РСК “Олімпійський”), я сподівався, що Аліна буде фартовою і на виїзному матчі “Сокола” у кротячій норі. 🙂

Але початок гри був явно не за “Соколом”. “Донбас” почав зі старту грати першим номером, змушуючи “соколят” часто вилучатися. А під час розіграшу більшості воротам “Сокола” особливо дошкуляв Бахріддінов. І одного разу “Бахрейн” таки закинув шайбу потужним кидком від синьої лінії. Більше того – за підсумками першого періоду “Сокіл” “летів” 0:2.
Перед початком другого періоду, коли хокеїсти обох команд вийшли з роздягалень, арбітри готувались до першого вкидання, а на трибунах “Алмазу” була відносна тиша, я зібрав усі свої голосові зв’язки в кулак та зарядив:

“ВЗВЕЙТЕСЬ, “СОКОЛЫ”, ОРЛАМИ!!!
НЕ ЖАЛЕЙТЕ ВЫ СЕБЯ!!!
И ПОБЕДА БУДЕТ С НАМИ!!!
“СОКОЛ”, ВЕРИМ МЫ В ТЕБЯ!!!

У відповідь ті хокеїсти “Сокола”, які сиділи на лавці запасних, почали схвально стукати ключками по борту. 🙂 Це вже потім тодішній пресаташе “Сокола” Артем Ананьївський у коментарях на сайті ISport.ua, який тоді найбільш детально висвітлював український хокей, написав, що моя підтримка допомогла команді. І дійсно – після трьох періодів рахунок вже був 2:2, а вже в овертаймі Касянчук, який тоді ще не перейшов у московське “Динамо” і не став володарем Кубку Гагаріна, закинув переможну шайбу у ворота “Донбасу”!!! Я спочатку не повірив, але розуміння того, що “Сокіл” переміг, прийшло тоді, коли за воротами господарів льоду почало палати червоне світло!!! І як же було приємно, коли після гри хокеїсти “Сокола” під’їхали до того сектору, де я був, і подякували за підтримку!!! Це був один з найбільш яскравих матчів “Сокола” на моїй пам’яті!!!

Після цього, звісно, сповнений приємних емоцій, я провів Аліну додому, а потім поїхав на залізничний вокзал, знаючи, що остання електричка на Горлівку вже поїхала. Проте, ще був поїзд Маріуполь – Харків, який їхав через Донецьк десь о півночі. Цим потягом я й поїхав додому. Поки я їхав, мені дуже хотілося зайти в інтернет та почитати коментарі на “ГНІЗДІ”, тим більше, що я знав, що “ГНІЗДО” святкує (за винятком деяких вболівальників “Донбасу”, які були зареєстровані на сайті). Я уявляв, що Річі, Корнет, Генка, Рамзес, Умкас вже, мабуть, не одну пляшку пива випили і за перемогу “Сокола”, і за здоров’я “Касі” – автора переможної шайби. Але тоді, десять років тому, ще не було мобільного інтернету. Тому…

Тому я десь о другій годині ночі приїхав у Горлівку, ще за півгодини був удома, де на емоціях одразу заснув, як вбитий. А коментарі на “ГНІЗДІ” я почитав вже вранці. 🙂
А вже 13 січня я знову поїхав на хокей на “Алмаз”, сподіваючись побачити ще один знятий “скальп” з “Донбасу” – цього разу від “Компаньйона”. Однак, дива не сталося, і я поїхав додому, зустрічаючи Старий Новий рік у поїзді. Але це вже інша історія…

Минуло десять років. Інші часи, інший я. Але залишилась любов до “Сокола”. До АВТЕНТИЧНОГО “Сокола”.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*