Разан

Я не кращий Українець і не претендую на цю інстанцію. Я маю російське коріння, хоча знати його не знаю, щось там по Олеговій лінії(це тато, якщо що). Але прізвище Гусаков говорить само за себе.

Якщо прогортати мою сторінку роки 6-8 назад, я вів її російською. Пам’ятаю, мій друг Славік, який старший за мене на 25 років казав: Назар, а чого ти пишеш російською? А я, мале-дурне, мотивував це тим що на той час моя робота була зав’язана на 70-80 відсотків з російськомовними і вони мене читали.

А заробляти у 19-20 років 1000$ у місяць це було досить непогано, маючи пенсію у розмірі 2800 гривень. Не можу сказати, що зараз я не користуюся російською мовою зовсім. Працюючи в Наві я спілкуюся з росіянами, білорусами, латвійцями, естонцями тощо. Я вживаю українську, російську та англійську мови.

Рідше – польську та італійську. Проте, в публічній площині я розмовляю мовою, яка мене зростила(винятки російськомовні видання чи журналісти, котрі хочуть взяти інтерв’ю, що буває рідко). Мовою, яка навчила мене думати, висловлювати свої думки та почуття. Мовою, завдяки якій я можу сказати, що я – простий громадянин своєї країни. Не ідеальної. Корумпованої. З проблемами. Але своєї, рідної, єдиної. І Італія, якщо мені все ж доведеться колись переїхати, домом для мене ніколи не стане.

Країна в якій я хочу закохуватися, народжувати дітей та продовжувати рід. А не воювати.

Не суть, чи ти за Володю чи за Петра. Зараз ти, кожен, частина країни. Частина і Володі, і Петра. Бо ти це і є Україна.