Війна в Україні триває й поки що мирне життя нам не світить. Клята росія й на далі атакує наші землі, а ми з усіх сил відбиваємося, захищаємося чи як це ще можна назвати. Ворог вдався до ганебних дій – обстрілює мирне населення Хоча, ще кілька днів тому божевільний «дідуган» говорив, що будуть стріляти лише по військовій інфраструктурі.

Звичайно, вірити нашим адським сусідам не варто. Треба берегти свою землю й берегти власну незалежність.

У цьому ж пості автор блогу розповість про людей, які постраждали від обстрілів, ракетних ударів тощо й змушені були залишити власні домівки. У народі їх називають біженцями.

Так вже склалися обставини, що автор блогу зараз має відношення до людей, які залишили свої домівки й приїхали до Львова. Ще з іншими ентузіастами я опікуюся ними: поселяємо, даємо їсти й по можливості допомагаємо з іншими проблемами.

Ця нічна зміна для мене видалася дуже важкою. За ніч до нас приїхало 47 людей. Це кожного треба було оглянути, зареєструвати, провести на вільні місця для нічлігу. Люди налякані. Деякі говорять, але все ж більшість виглядає дуже втомленими. Бідкаються, що евакуація триває довго. Їх локація різна: Київ, Київська область, Маріуполь, Сєвєродонецьк, Харків, Сумська область та інші.

Кидається в очі бабуся, яка буквально із сльозами на очах приїхала до Львова. Їй 91 (!) рік. Вона, як і більшість із цих людей залишила свою домівку через бомбардування. На запитання куди тримає курс не відповіла. Єдине що вона попросила аби її накрили двома ковдрами, бо дуже змерзла. Є у неї втрати й в родині.

Дівчина років 15-ти, малого зросту. Питаємо з ким приїхала. У відповідь чуємо – сама, а де родичі не знає. Були масові вибухи й вона загубилася.

Поки показую біженцям їхні місця для нічлігу звертаю увагу на чоловіка, який постійно ходить коридорами. Встрягаю з ним у розмову й розумію, що все дуже погано. Виявляється його будинок на Донеччині «розбомбили» й після цього в нього з’явилися проблеми зі сном та, як він сказав, з головою. Спати він не може, адже зразу в голові воєнні дії.

Приїхав до нас і чоловік з котами. Звірів люди також не залишають на призволяще. Виявляється у нього на рідній землі теж почали бомбардувати рашисти. Чоловік екстрено спакував речі й виїхав у напрямку Львова. По дорозі його кішка народила кошенят. І таке буває.

Оптимізму чоловік не втрачає й сподівається, що вже в найближчому майбутньому він та його коти будуть жити в мирі у своїй домівці.

Траплялися й люди, яким багато чого було не так. Але, це вже нехай буде на їхній совісті.

Війна – це наша спільна біда й ми здолаємо ворога. Мир не за горами!

Автор статті: Vorobus.