Сергій ВЛАДИКО: «Підніметься Україна – підніметься і наш футзал»

Владико Сергій

Після того, як 24 лютого почалось повномасштабне військове вторгнення Російської Федерації на територію України, футзальне життя у нашій країні завмерло. Однак, разом з тим, воно поступово оживає. Зокрема, проходять благодійні футзальні турніри, представники української футзальної спільноти організовують аукціони на підтримку Збройних Сил України та на потреби постраждалих під час російської агресії. Разом з тим, свою роботу робить і Асоціація футзалу України. У ексклюзивному інтерв’ю футзальному порталу «5х5» президент АФУ Сергій Владико розповів про діяльність Асоціації під час воєнного стану, а також відповів на актуальні питання, які цікавлять українських любителів футзалу.

– Сергіє Васильовичу, нашу розмову хотілося б почати з такого питання: наскільки швидко прийшло розуміння того, що після 24 лютого проведення футзальних змагань в Україні є неможливим?
– В принципі, як і вся країна, ми встали 24 лютого о четвертій годині ранку та зрозуміли, що почалась повномасштабна війна. І, в принципі, було вже зрозуміло, що наразі проводити футзальні змагання в Україні неможливо.

– Розкажіть, будь ласка, чим жив український футзал за день до того, адже відомо, що тоді було дуже багато подій – і Кубок України, і засідання Конгресу АФУ, і чемпіонат України (U-15) серед команд Вищої ліги. Як вирішувались питання у режимі онлайн?
– Так, дійсно, ми були цілком та повністю задіяні в організації та проведенні футзальних змагань. Ви знаєте, що наприкінці зими та на початку весни настає найгарячіша у змагальному плані пора – фінальні етапи чемпіонатів, інших турнірів, де йдуть гарячі баталії. Ви знаєте, що 23 лютого у рамках Кубку України була дуже чудова та бойова гра двох принципових суперників – івано-франківського «Урагану» та херсонського «Продексіму», також у цей день у нас був Конгрес Асоціації футзалу України, на який приїхали люди з усіх куточків нашої країни. Ми готувались до втілення наших планів, в тому числі і проведення домашнього відбіркового етапу юніорського Євро та підготовки до «Фіналу чотирьох» жіночого Євро і так далі. Далі ми зрозуміли, що це зараз неможливо, і треба перебудовуватися.

– Повномасштабне вторгнення Росії на територію України триває вже кілька місяців. Що було зроблено Асоціацією футзалу України за цей час?
– Цей момент потрібно розбити на дві частини. Перша частина – це діяльність АФУ. По наших діях кажуть наші справи. Ви знаєте, що наші діти наразі тренуються за кордоном, у європейських командах. Хтось поїхав та домовлявся самостійно. Хтось – домовлявся через нас. Багато гравчинь національної жіночої збірної України працевлаштовані в іноземних клубах, і в цьому плані ми провели багато роботи. Ви знаєте, що ми прийняли рішення і дали згоду на участь юнацької та жіночої збірних України у відбірковому етапі чемпіонату Європи (U-19) та «Фіналі чотирьох» жіночого Євро. Ви зараз бачите, що вони вже готуються, у них чітко сплановані навчально-тренувальні збори. Це – не просто так, воно не робиться за один день або кілька днів. Тут був проведений великий обсяг роботи.

А загалом через тиждень після вторгнення росіян на територію нашої країни ми в АФУ вже розділили обов’язки та визначились, хто з ким контактує, хто і якими справами займається. І кожен займався своєю справою.

Друга частина – це моя особиста діяльність. Зрозуміло, що всі зараз допомагають державі та Збройним Силам України, але я не хотів би про це хвалитися, тому що в кожного це має йти зсередини, і, повірте, зроблено чимало, і далі допомагаю.

– Відомо, що АФУ створила благодійний фонд. Розкажіть, будь ласка, більш детально про його діяльність.

– Створенню фонду посприяла дуже жахлива ситуація. Ви знаєте, що наші футзалісти, представники футзальної спільноти, на жаль, не мільйонери. У кожного з них є сім’ї, свої потреби. Хтось миттєво залишав свої домівки, без речей, без жодних сумнівів узявши сумку та поїхавши у безпечне місце. Зараз люди переїхали. Зараз чемпіонати не проводяться. Є клуби, які наразі технічно не можуть платити своїм гравцям та тренерам заробітну платню. Тому, треба людям допомагати. Задля цих потреб і був створений благодійний фонд. Основна його мета – спрямована на наших європейських партнерів. Вони були готові допомагати, потрібно було лише правильно це оформити та організувати. І ми це зробили.

– Багато хто з представників української футзальної спільноти залишився на окупованих територіях. Чи є можливість підтримувати з ними зв’язок та допомагати їм?
– Так, і ми досі знаходимося на зв’язку. Ми допомагаємо їм по можливості. А взагалі – гарні справи потрібно робити тихо. Наприклад, спитайте у Христини Єрьоменко, де вона була, і де вона зараз.

– Хотілося б прояснити ситуацію з Георгієм Мельниковим, оскільки вона набула широкого розголосу. Якими будуть дії АФУ щодо цього колишнього гравця збірної України, який наразі зайняв, так би мовити, жорстку проросійську позицію?
– Якщо казати про мою особисту позицію, то Георгій Мельников – зрадник інтересів України. Я не розумію, як він міг виступати у футболці збірної України, з Тризубом на ній, а потім пристати на бік окупантів.

Щодо позиції Асоціації футзалу України. Наразі збирати Виконком лише для того, щоб позбавити Мельникова всіх звань та регалій є куди менш цікавою справою, ніж організація підготовки юнацької та жіночої збірних України до міжнародних матчів, планування майбутніх чемпіонатів та кубків. Мені більш важливе питання про ситуацію у людей, які повністю з нами, але знаходяться на тимчасово окупованих територіях. Тому, зараз ми будемо займатися цими справами. А Георгій Мельников однозначно буде позбавлений усіх нагород. Я думаю, як тільки буде можливість зібрати наш Виконком у повному складі, з залученням журналістів, ми це рішення приймемо. Повірте: є не тільки Георгій Мельников. Це і ті гравці, які пов’язують свою подальшу кар’єру з російським чемпіонатом.

– Через місяць після початку повномасштабного вторгнення Росії представники української футзальної спільноти, не змовляючись, почали виставляти лоти на благодійні аукціони. Чи стало це для Вас несподіванкою, і чому, на Вашу думку, наша футзальна спільнота почала гуртуватися лише через місяць після початку російської агресії?
– Я був щодня на зв’язку з цими людьми. Тому, для мене це точно не було несподіванкою. Я знав, що вони роблять, як вони роблять, хто і як прощався зі своїми речами. Повірте: віддавали на аукціони найдорожче. Це було щиро, і вони дійсно хотіли допомогти. Я вдячний кожному, хто вносить свій внесок у майбутню перемогу.

– Повномасштабна агресія Росії змінила багато планів, у тому числі – і для національних збірних України. Про організацію підготовки наших команд Ви трохи сказали на початку розмови. Наразі жіноча збірна готується до «Фіналу чотирьох» Євро-2022 серед жінок, а юніорська – до відбору на Євро-2022 (U-19). Як був організований процес підготовки наших команд?
– По-перше – тут треба сказати слова вдячності всім тим, хто зголосився допомогти у цей важкий час. Це і керівники національних асоціацій, і президенти футзальних клубів, і футзальні функціонери. і просто гравці. Дуже велика кількість людей, які готові були допомагати. Приємно, що ми отримували такі повідомлення: «Чим ми можемо допомогти?», «Як ми можемо допомогти?». Коли ми вже дали згоду на участь у найближчих міжнародних змаганнях, тобто – «Фіналі чотирьох» чемпіонату Європи серед жінок та відбірковому етапі чемпіонату Європи серед 19-річних, то спільно з УЄФА та національними асоціаціями ми почали процес пошуку локацій для проведення навчально-тренувальних зборів. Як бачите – вийшло. Зараз дівчата закінчили збори у Сан-Марино, Італії, Франції, зараз закінчують підготовку у Португалії. Там усе було організовано на дуже високому рівні. Хочеться подякувати всім президентам Асоціацій і федерацій. Окрема вдячність керівнику футзального напрямку УЄФА Лорану Морелю. Всюди дівчата були у захваті від опіки та турботи . Тому, я всім хочу подякувати за те, що протягнули руку допомоги у дуже складний момент. Це саме стосується і про організацію зборів і для нашої молодіжної збірної, зараз вони закінчують збори у Хорватії і далі прямують у Молдову на фінальний етап підготовки.

– Нещодавно одна з наших відомих футзалісток, Анна Шульга, оголосила про завершення кар’єри у збірній України, а також дала інтерв’ю, де негативно відгукувалась про роботу АФУ та ставлення Асоціації до жіночого футзалу в Україні. Що Ви можете сказати про це?

– Після того, як Анна Шульга отримала травму, ми були з нею на зв’язку. Після операції – також списувалися. Одне з моїх повідомлень було: «Скорішого одужання, ми тебе чекаємо у лавах збірної». Тому, у нас усе було добре. Але коли головний тренер жіночої збірної України визначив склад тих гравчинь, які будуть викликані на навчально-тренувальні збори, то почались якісь незрозумілі повідомлення. Я на зв’язку у режимі 24/7. Якщо хтось має якісь потреби або хоче задати питання – я завжди відкритий, мені можна зателефонувати у будь-який час. Що стосується Анни, то вона вирішила зробити свою приголомшливу заяву через соціальні мережу. Я наступного дня набрав її, і вона сказала, що дуже обурена тим, що її не викликали до збірної бо вона дуже багато зробила для збірної. Але для мене це якісь незрозумілі речі. По-перше – склад визначає тренер. По-друге – я ніколи у житті не бачив, щоб у заявці команди був гравець, умовно кажучи, на милицях, після такої важкої травми, який стовідсотково не вийшов би на майданчик. Мій висновок: по-перше – це не професійно, по-друге – це виглядало у подальших інтерв’ю егоїстично. Так, це дуже талановита гравчиня. Це лідер нашої жіночої збірної, зв’язуючий, фундаментальний гравець. Але егоїстично поводитись не можна, бо у нас є колектив, грає команда. Це неповага до інших дівчат, якщо ми візьмемо людину, яка апріорі не вийде на майданчик. А якщо, наприклад, наші досвідчені футзалістки Юлія Форсюк та Юлія Титова, не дай Боже, отримають травми? Що тоді – їх так само потрібно брати на Євро лише тому, що вони заслужені та авторитетні у нашому жіночому футзалі гравчині? І що тоді буде? Чи все-таки ми будемо керуватися більш спортивною складовою, аніж емоційною? Я бажаю Ані найскорішого одужання, швидкої реабілітації та повернення на ігровий майданчик, ну і звісно, ми ії будем чекати у лавах збірної.

– Є думка, що у наступні кілька років в українському жіночому футзалі може настати криза, оскільки може не бути якісної заміни нинішнім футзалісткам, а дівочі чемпіонати з футзалу дають мало інформації тренерському штабу збірної України, та і взагалі про дівочий футзал майже немає інформації, на відміну від юнацького. Чи планується після закінчення війни якось вирішувати це питання?
– Для того, щоб відповісти на це питання, потрібно подивитись на те, скільки нових гравчинь з’явилося у складі жіночої збірної України після першого чемпіонату Європи, який проходив у 2019 році. Збірна оновилась приблизно на 70 %. Саме 70 % нових гравчинь у складі жіночої збірної після Євро-2019. Так є у нас заміна чи ні? Раніше у нас до жіночої збірної України викликалися з двох клубів. Спочатку це були «Біличанка» та «Ніка» (пізніше ця команда стала називатися – «ПЗМС». – А. Т.), потім – «IMS-НУХТ» та «ПЗМС». Зараз розширилась географія клубів, з яких дівчата викликаються до збірної. Є гравчині з Києва, Харкова, Черкас – і це я ще не згадую легіонерок. У нас є дівчата 2001, 2002, 2003 років народження. Тут навіть легше сказати, хто залишився з того складу, який грав у першому відборі на Євро: Форсюк, Титова, Воловенко, Сагайдачна, Кирильчук, Бабенко (мається на увазі Основний раунд відбору жіночого Євро-2019, матчі якого проходили у Черкасах. – А. Т.). А вже потім прийшли до збірної такі гравчині, як Майбородіна, Степаненко, Коваленко, Дичко, Бурлаченко, Скибіна, Кислова, Васковець, Славич, Терех, Рубан, Калягіна, Волосина, Бундюк, Єрьоменко, Дрозд. Більше того – потрібно думати на перспективу. З нинішнього складу збірної сім футзалісток можуть ще зіграти на жіночому чемпіонаті світу. Тут як раз доречно буде згадати дівчат 2000 року народження та молодших. Це Юрасова, Бурлаченко, Скибіна, Волосина, Скибіна, Каверзіна, Ткаченко, Кузнєцова. Це майбутнє українського жіночого футзалу. Ті, хто до 25 років – Терех, Кислова, Калягіна, Рубан, Дрозд, Степаненко. Так що – не треба ховати український жіночий футзал та казати, що там немає зміни. До 24 лютого у нас проводились дівочі чемпіонати WU-17 та WU-15. Головний тренер жіночої збірної України Олег Шайтанов має інформацію про потенційних гравчинь дівочої збірної України. Не треба нас хоронити.

Також читайте:   Марія Шпира: «У сучасній спортивній журналістиці потрібно багато працювати та розвиватись»

– Давайте поговоримо про юніорську збірну України Як вона готується до матчів відбору на чемпіонат Європи серед 19-річних?
– Що стосується юніорської збірної України, то як я уже казав у неї зараз також проходять збори. У команди під керівництвом Віталія Одегова спочатку за розкладом тижневі збори у Хорватії, потім там же, у Хорватії, вона зіграє на турнірі «Futsal Week U-19», після цього – тижневий збір у Молдові, а вже потім – матчі Основного раунду відбору на Євро-2022 (U-19). Тут треба згадати і про Міко Мартіча, який нам дуже сильно допоміг з турніром у Хорватії. І президента Федерації футболу Молдови Леоніда Олейніченка за організацію НТЗ у Молдові. Ми за участь у турнірі «Futsal Week U-19» не платимо, так само як і за проведення НТЗ у Хорватії та Молдові.

– Після початку агресії з боку Росії, деякі кандидати до юнацької збірної України 2004-2005 років народження, яким у новому сезоні доведеться грати у матчах Основного раунду відбору Євро-2023 (U-19), були змушені переїхати до Польщі та Румунії. Яка наразі ситуація щодо гравців саме цієї збірної, яка гратиме наступний відбір?
– Віталій Олексійович Одегов, як головний тренер цієї збірної, постійно на зв’язку з гравцями. У нього є інформація по кожному гравцю. Ми плануємо організувати збір для цієї юнацької збірної у вересні – вже після чемпіонату Європи у Хаені, щоб готувати їх до матчів відбору.

– Як вдавалося знаходити клуби для цих гравців, щоб вони продовжили надалі тренуватися?
– Після початку повномасштабного військового вторгнення росіян у нашу країну, ми зв’язалися з різними федераціями, попросили дати контакти людей, відповідальних за допомогу українцям, і далі вже контактували. Але були й окремі ініціативи допомоги від керівників клубів, які казали, що можуть сприяти працевлаштуванню гравців. І дуже серйозну роботу саме у міжнародному напрямку зробила Марина Кирилюк. Вона була за кордоном та стала зв’язуючою ланкою у переговорному процесі.

– Наразі до своїх змагань готуються ще кілька футзальних команд. Зокрема, дві студентських збірних (чоловіча та жіноча) готуватимуться до чемпіонату світу серед студентів у Португалії, а ще два колективи готуватимуться до чемпіонату Європи серед закладів вищої освіти у Польщі. Як наразі вирішується питання щодо проведення тренувальних зборів перед виїздами?

– По-перше – ми будемо брати участь у цих змаганнях. По-друге – спільно з Міністерством освіти, Комітетом фізичного виховання України та Всеукраїнською футбольною Асоціацією студентів ми організовуємо всі наші навчально-тренувальні збори. Є опція проведення зборів за кордоном, але якщо не вийде отримати повністю всі домовленості, то ми проведемо НТЗ в Україні, і 15 липня ми повинні прибути до Браги. Зараз йде активна стадія підготовки. Щодо чемпіонату Європи серед ЗВО, то я знаю, що чоловіча команда ХНУ ім. В. Каразіна готується, жіноча команда ХНЕУ ім. С. Кузнеця – теж. Тому, в цих змаганнях ми так само братимемо участь.

– Чи контактують тренери університетських команд з тренерами студентських збірних, щоб вони мали розуміння, хто і на кого може розраховувати?

– Так, вони знаходяться на зв’язку. У пріоритеті – однозначно збірна.

– Останнім часом у соцмережах були суперечки щодо рішення АФУ делегувати до Ліги чемпіонів херсонський «Продексім», який був лідером чемпіонату України станом на 24 лютого, до Ліги чемпіонів. Розкажіть, будь ласка, про те, як приймалося це рішення.
– По-перше – після вторгнення росіян ми прийняли рішення призупинити змагання. По-друге – ми мали надію, що ця повномасштабна війна не буде такою довготривалою, і ми мріяли, що ми зможемо дограти сезон згідно нашого Регламенту. Більшість матчів станом на 23 лютого була зіграна. Тому, ми чекали на нашу перемогу та можливість далі грати. Ми не приймали рішення щодо дострокового завершення чемпіонату і чекали. Але спочатку був перший Указ Президента України про військовий стан на тридцять днів, потім – другий. Але коли стало відомо, що військовий стан продовжиться на дев’яносто днів, то ми зрозуміли, що те, що ми планували дограти – неможливо і нереально. Серед тих планів, які у нас були на завершення сезону, я можу сказати, що планувалося провести матчі Основного раунду відбору чемпіонату Європи (U-19) в Україні. Зараз, як Ви знаєте, вони проходитимуть у Молдові. Також ми планували провести «Фінал восьми» Кубку України у столичному Палаці спорту. А враховуючи те, що після вдалого виступу на чемпіонаті Європи у Нідерландах до нашого футзалу була певна увага, я можу сміливо сказати, що нам вдалося би провести цей захід на найвищому рівні. Тому, після того, як стало відомо про продовження військового стану в Україні на дев’яносто днів, ми зібрались у Zoom-конференції та провели нараду президентів клубів. Були всі президенти клубів, окрім президента харківського «Viva Cup» Романа Перадзе. Ми прийняли рішення, що зараз дограти неможливо. Змінювати формат чемпіонату – неможливо. Тим паче, ми отримали відповідь від президента АФФК «Суми», що команда далі не братиме участь у PARIMATCH Екстра-лізі. Таку ж відповідь ми отримали і від президента клубу «ДЕ Трейдинг». І ми розуміли, що така сама відповідь буде від президента «Viva Cup». Тому, давати можливість далі грати без трьох учасників – це якось незрозуміло. Ставити їм технічні поразки під час військового стану – це алогічне та аморальне рішення.

Так як більшість матчів чемпіонату була зіграна, було прийнято рішення після консультацій з Українською асоціацією футболу, з УЄФА, з Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту України, зробити так, як зробили в УАФ – чемпіонат достроково завершити та прийняти турнірну таблицю станом на 23 лютого для делегування представника від України у Лігу чемпіонів. Станом на 23 лютого, на першій сходинці був херсонський «Продексім». Так як на Zoom-конференції був присутній президент «Продексіму» Ігор Вікторович Колихаєв, він підтвердив, що готовий. Але ми чітко розуміємо, що на сьогоднішній день дати стовідсоткову гарантію ніхто не може. На сьогоднішній день ситуація така. Це рішення дуже схвально прийняли в УЄФА, і туди вже відправлена заявка «Продексіму» як команди, котра представлятиме Україно у новому сезоні Ліги чемпіонів.

– Яка наразі ситуація з «Продексімом»?
– Гравці команди у різних містах. Є деякі хлопці, які залишились у Херсоні, я не хочу називати їх прізвища. Якщо «Продексім» не зможе зіграти у Лізі чемпіонів, то буде повідомлення від президента клубу, а далі будемо приймати рішення.

– Ще одна новина, яка нещодавно сколихнула українську футзальну спільноту – це заява президента «Сокола» Івана Гончара про відхід з посади президента клубу. Чи є це підставою вважати, що «Сокіл» може зникнути з футзальної мапи України?
– Я знаю, що Іван Ярославович заявив про це після інциденту, який стався на благодійному турнірі у Львові. Юридично жодних листів щодо зміни керівництва, або ж відходу з посали президента спортивного клубу «Сокіл» (Хмельницький) Івана Гончара Асоціація футзалу України не отримувала. Але мене більше цікавить наступна ситуація. Зараз, під час війни, Асоціація зробила дуже багато роботи для того, щоб зробити можливою участь збірної України (U-19) у відбірковому етапі чемпіонату Європи. Але, на жаль, не всі клуби, навіть під час цієї ситуації розуміють важливість цього питання. Таким клубом є «Сокіл», якому був відправлений виклик на гравця Владислава Первєєва, і клуб у черговий раз проігнорував цей виклик, і гравець не був відправлений до розташування юнацької збірної. Тому, я перед нашою Асоціацією ставитиму питання щодо звернення у відповідні дисциплінарні органи Української Асоціації футболу для подальшого врегулювання цієї ситуації, яка для мене є взагалі незрозумілою.

– Тобто, виходячи з Ваших слів, наразі конфлікт із «Соколом» щодо викликів «збірників» не вичерпаний?
– У мене не було конфлікту. Клуб не відправляв гравців. І відправляти з умовами – це шантаж (тут мається на увазі історія, коли троє гравців «Сокола» приїхали у розташування молодіжної збірної України, яка у 2017 році готувалась до виїзду в Словаччину, з умовами від тренерського штабу хмельницького клубу, щоб ці гравці грали разом в одній четвірці, інакше вони не гратимуть за збірну в Кошице. – А. Т.).

– Зараз у великому футболі розглядається можливість старту нового сезону. Чи є вже напрацювання щодо можливого старту нового сезону в PARIMATCH Екстра-лізі в умовах війни? Чи є варіант об’єднання Першої ліги та PARIMATCH Екстра-ліги в один дивізіон?

– Давайте почнемо з початку. По-перше – є позиція Президента України, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, президента УАФ, що треба проводити чемпіонат на території України. Є вже розпорядження від Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, що воно, в принципі, не забороняє грати. Але на сьогоднішній день немає чіткого алгоритму, протоколу як правильно це організувати. Як це буде проходити? У яких локаціях? За яким регламентом? Що робити під час повітряної тривоги? І так далі. Тому, на сьогоднішній день ми чекаємо відповідного протоколу дій або роз’яснення щодо організації змагань. По-друге – зараз ми напрацьовуємо різноманітні варіанти щодо різних форматів. Ми відпрацюємо це на якомусь турнірі на кшталт Кубку Ліги. А щодо об’єднання – так, ми зараз не будемо жорстко дивитись на спортивний принцип. Є клуби Першої ліги, які зараз виявляють бажання грати у Чемпіонаті України серед команд PARIMATCH Екстра-ліги. Який буде формат? Коли буде чітке розуміння, як проводити чемпіонат, і за яким принципом, тоді ми збираємось, і під час Zoom-конференцій, або живих нарад будемо визначатися щодо формату. Але все одно ми мріємо, щоб якомога швидше закінчилась війна нашою перемогою. А зараз – ми можемо планувати, але можуть бути внесені серйозні корективи.

– І останнє питання. Рано чи пізно ця війна закінчиться, і ми віримо, що перемога в ній буде на боці України. На Вашу думку, скільки часу потребуватиме український футзал на відновлення, починаючи від інфраструктури та закінчуючи змагальним процесом на всіх рівнях – від дитячого до професіонального?
– Рівно стільки часу, скільки оговтуватиметься країна. Я давно казав, що ми не маємо можливості жити поза межами реального життя в Україні. Ми – дзеркало країни. Якщо Україна буде в економічному спаді, нас це обов’язково буде стосуватися. Якщо Україна буде підійматись, і в економічному плані – так само, тоді ж підійматиметься і наш футзал.

Автор статті: Terentyev.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*