Клята русня ніяк не здохне. Їх у цьому житті нічого не виправить. Забралися з Київської області, забралися з Харкова та Ізюма, забралися з Херсону, але визнавати поразку так і не хочуть.

Вбивці й на далі тероризують Україну своїми ракетами. Вони ж у сутичці один на один ні на що не здатні як лише обісратися. І якщо колись ворог стріляв по військових частинах, по житлових кварталах, то зараз його цікавлять об’єкти інфраструктури. На даний момент вони взялися за електроенергію. Ледь не кожного тижня рашисти б’ють по електричних станціях. Не дивно, що багато населених пунктів в Україні залишаються на тривалий період без світла.

Вже тричі росія масштабно била по енергетиці. Про один із таких ударів розповім у цьому пості. Як це часто трапляється повітряна тривога застала мене на роботі. Сильні вибухи змусили мене спуститися у підвал. Не треба говорити дурниць, що багато людей ігнорують сховища. Люди там були, серед них як дорослі люди, так і діти. Останніх дуже шкода, адже їх як не коронавірус відправляв по домівках, так зараз війна не дає повноцінно вчитися.

Після третього вибуху світло та зв’язок у місті зникли. На мить подумав, а як же мої рідні, де вони. Проте, зв’язатися було неможливо. Благо один хороший пан навчив автора цих рядків перед роботою заварювати чай. Саме він згодом врятував мене та інших людей від холоду.

Почало вечоріти й, відповідно, темніти. Де-де-де чути звуки генераторів. Дуже потрібна так здається скоро буде у кожного хазяїна. Розумію, що роботи не буде й намагаюся добратися додому. Ще таким темним Львів я не бачив ніколи. Ти йдеш і не бачиш куди ступає твоя нога. Тому часто я використовую ліхтарик на мобільному телефоні аби побачити чи хтось йде мені на зустріч чи ні.

На диво сідаю у міську маршрутку. Звичайно, за електротранспорт у цей час можна забути. Згодом на площі Соборній я зустріну велику партію трамваїв. Темно….

Тим не менше у центрі міста ходить велика кількість молоді. А біля Галицького ринку хлопець купив великий букет квітів і дарує коханій. Жіночка, яка продала їх ще додала, цитую: «Романтику ніхто не відміняв».

Все це добре, але яку добратися додому. Таксі не викликається, йду пішки. Заходжу в один з них, а там люди навіть піцу замовляють, один пан навіть обурювався чому йому ніхто кави не зробить. Без коментарів.

Нарешті дім… Темнота. Відриваю двері й єдине що хочу так це випити чаю і лягти у тепле ліжко. Добре що є газ і вода.

Реалії сьогодення… а все завдяки клятій росії. Але, нас не здолати. Ми обов’язково засяємо.

Автор статті: Vorobus.