Олеся Вітовська – ілюстратор «Лісової пісні» неперевершеної Лесі Українки. Намалювала 18 зображень, в яких відтворила своє відчуття деяких моментів шедеврального твору, що справляють враження тонкого, проникливого бачення художницею драми-феєрії.

Зображення перше можна назвати «Провесна» (у лісі на Волині). Тут відкривається змальвана Лесею «містина… дика, таємнича, але не понура», де ніжний пролісок, зелений ряст і брость дерев.

Друге зображення – «Я вільна, як вода!». У ньому Олеся Вітовська привертає увагу до Лесиної русалки, яка прагне волі. В художниці вона – золотокоса, лежить на воді, повна щастя. Красою манить й прибережне зілля.

Третій малюнок – «Озеро…, як у рутвянім вінку». Олеся Вітовська акцентує увагу на Лесине озеро, «повне, в зелених берегах», які нагадують вінок.

Четверте зображення – «А хто мене збудив?». Тут Лукаш «грає соло». Мавка «озивається… на голос мелодії». А далі – «спів і гра
в унісон».

П’ятий малюнок – «Танець русалок», які «танцюють коло» в горах, «наче блискавиці».

Шосте зображення – «Де ти? Де?». В Олесі Вітовської Лесин Перелесник, що біжить за Мавкою – це спалах червоних кущів квітів між деревами.

Сьомий малюнок – «Які хороші світляки!». В художниці їх двоє. Вони великі. Нагадують стрекоз, що літають над лілеями на лататті, непомітно надячи до драговини.

Восьме зображення – «Солов’ї весільним співом дзвонять». Тут Мавка, заквітчана «пишно, як лісова царівна», й Лукаш, що для неї – «світ». «Дитинчата-Потерчата» засвітили «каганчата». Феєрія…

Дев’ятий малюнок – «Так, як сей рік, хіба коли родило?». Бачим «на галяві вже збудовану хату», засаджений городець. В Олесі Вітовської він розкішний.

Десяте зображення – «Щастя як… зов’яне, то… не встане». Мавка вийшла в поле жати. Через кохання змушена Русалку в полі стяти. В неї – виправдання, бо треба зберегти кохання.

Одинадцятий малюнок – «Не всі вінки погинули для тебе». Бачимо «свято осені». Хоч в Мавки зорі згасли «у вінку і в серці», та біль прикрасив «гордий пурпур».

Дванадцяте зображення – «Я хочу забуття!». Олеся Вітовська зобразила Мавку, яка падає з закритими очима з неба. Над нею, наче коршун, – «Той, що в скалі сидить».

Тринадцятий малюнок – «Зрубали дуба. Зрушили умову». Бачимо сюжет після смерті дядька Лева, який колись «заклявся на життя», що дуба в лісі «повік не дасть зрубати». Але «умова вмерла вкупі з ним». «Таляри биті людям дуже милі». Килина «цілий ліс продати рада». Як наслідок – страшна картина «хаосу», «пропасниці», пекла на землі. В Олесі Вітовської – Мавка біля пня лежить безсило на чорній воді озера. Тільки на грудях – «маленький калиновий пучечок». «Се кров» її.

Чотирнадцяте зображення – «Та дайте ви мені годину чисту!». Тут два світи: яскравий, у квітах й гнітючий, як після пожежі. Мати Лукаша й Килина на сірій стороні такі мізерні в чварах. Лукаш теж там, але в Олесі Вітовської він утричі виріс. Його постать повернена до світу Мавки. Він бачить те, чого не бачать інші.

П’ятнадцятий малюнок – «Не журися за тіло!». Під деревом на снігу сидить безсилий Лукаш, як «загублена Доля». Неподалік нього – сопілка. В центрі – вогонь, як символ очищення, з якого проростає ніжний паросток.

Шістнадцяте зображення – «Родове дерево». На ньому снігова шапка. Але зиму змінює весна…

Сімнадцятий малюнок – це портрет Мавки на обкладинці книжки. Вона нагадує Джоконду, але з рудим волоссям. Сукня в неї біло-голуба. Квіти є, – лілеї. Дрібне зелене листя у волоссі. Ніжна краса поліська.

Вісімнадцяте зображення – портрет Мавки на титульній сторінці книжки, яка нагадує матір Олесі Вітовської – Наталю Гумницьку. В неї великі зелені очі й вінець з самоцвітів. Правда, в Наталі Гумницької очі карі. Але ж – це Мавка…

Автор статті: Наталя Звольська.