На межі літа й зими, або як Воробус робив сходження на гору Гургулат

Гургулат

Офіційно заявляю, що сезон зимових походів автор цих рядків відкрив. Щоправда, відбувся він з приставкою екстрим, адже навіть у найстрашніших снах не міг собі подумати, що в дні, коли ще можна знайти гриби я з колегами потрапив у сніг.

Та, про все по порядку.

Отже, давненько я не бував у горах. За сходження я взагалі мовчу, а походи – це взагалі фантастика. Колись ледь не кожного тижня вибирався кудись. Тепер же якщо вдасться сходити раз на 2-3 місяці – це буде неймовірно.

Але, таки про хороше. Вирішили серед тижня поїхати в Карпати. Щоб просто не лежати собі на базі було прийнято рішення піднятися на яку-небудь вершину. Аби нашим читачам було більш зрозуміліше подорожували ми в районі Мислівки.

Де я тут лише не бував, а ось нашу мету – вершину Гургулат я якось пропустив. Одразу ж зазначу, що краще на неї йти з села, там навіть є спеціальний зелений маршрут. Ми ж ніколи не шукаємо легких шляхів, тож вирішили проїхати ще 5-7 кілометрів далі від Мислівки й підніматися не по маршруту.

Чому не по маршруту, а тому що там маркувань немає. За те є дорога по якій, я так собі думаю, на якомусь джипі можна було би виїхати. Наша компанія ж свій «джип» залишила внизу, швидко перекусила й попрямувала в гору.

Також читайте:   Похід на Свидовець. Частина третя (фото)

Підйом

Надворі було не так то й тепло, але про майбутній сніг нічого не сповідувало. Навіть більше, десь за двадцять хвилин ми почали масово знімати з себе одяг настільки було спекотно.

Далі ж почалися приколи. Достатньо того, що набір висоти був серйозний і підніматися було важко, так ще й на землі почав де-не-де з’являтися сніг. Ще якихось хвилин двадцять і все було вкрите «білим». Отакої, вітер, сніг, а я в осінньому взутті, як і більшість моїх колег. Через 5-10 хвилин ноги вже були мокрими.

Сніг

Але, треба йти далі. Наша ж мета – Гургулат.

До вершини таки дійшли, по дорозі бачили гарну місцину для ночівлі. Приїхати би сюди влітку. Але, вже попереджую, води я там не застав.

Ночівля

Дві години часу й ми вже на Гургулаті (висота – 1442 метри). Якщо чесно мене ця вершина розчарувала. По-перше, краєвидів у туманний сніжний день не було видно взагалі. По-друге, на вершині немає жодного ідентифікатора що це саме та гора, куди я прийшов. Невже за стільки років ніхто не додумався поставити табличку з надписом.

Гімн України, фото на пам’ять і стрімка дорога вниз – до осені, яка зайняла близько години часу. Приїду ще сюди влітку, напевно грибів тут ой як багацько. Принаймні кілька «втомлених» ми таки по дорозі знайшли.

Подорожувати круто!

Автор статті: Vorobus.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*