Тут мене щойно один з постійних читачів футзального порталу «5х5» у Телеграм-чаті нашого порталу спитав про мої очікування від Андрія Шевченка на чолі Української Асоціації футболу, і для прикладу він мені скинув матеріал сайту ua.tribuna.com, де мої колеги з великого футболу діляться своїми думками. Що ж, спробую відповісти на ці питання та поділитися своїми очікуваннями.

У контексті останніх подій, а конкретно – відеозвернення тренера FC «SkyUp Futsal» Костянтина Власенка після матчу з хмельницьким «Соколом», я би порадив Андрієві Миколайовичу звернути увагу на ті моменти, які Костянтин Григорович детально роз’яснив у своєму відео. І справа не тільки в тому, що сталося під час матчу між «соколятами» та «авіаторами», який проходив на нейтральному майданчику (ніхто ж не забув, чому «Сокіл» проводить свої домашні матчі не у Хмельницькому, вірно? – А. Т.), а і в тому, що гравці «Сокола», які викликались у юніорські збірні, не приїжджали у її розташування.

Про це, до речі, писалося кілька разів і тоді, коли спочатку Віталій Одегов, а потім і Ігор Москвичов викликали до збірної гравців 2000-2005 років народження (тобто, тих, хто мав право грати на трьох крайніх юніорських чемпіонатах Європи. – А. Т.). І варто зауважити, що про це Костянтин Григорович говорив вже не як тренер ФК «SkyUp Futsal», а як менеджер національних та молодіжних збірних України з футзалу. Тому, хотілося б, щоб Андрій Миколайович звернув увагу на такий момент.

Зустріч президента Української Асоціації футболу Андрія Миколайовича Шевченка з президентом Асоціації футзалу України Сергієм Васильовичем Владиком. Сподіваюсь, що така зустріч вже була. Але якщо ні, то хотілося б, щоб вона відбулась, і на цій зустрічі були обговорені наступні питання:

а) збірні України: чоловіча, жіноча, молодіжна (U-21 та WU-21), юніорська (U-19 та WU-19), юнацька (U-17 та U-15), дівоча (WU-17 та WU-15). Потрібно обговорити найближчі важливі турніри для збірних:

підготовку чоловічої та жіночої студентських збірних України до чемпіонату світу серед студентів, який цього літа відбудеться у Шанхаї:

підготовку національної чоловічої збірної України до чемпіонату світу, який відбудеться восени в Узбекистані:

підготовку національної жіночої збірної України до відбіркових матчів першого офіційного чемпіонату світу серед жіночих збірних, який відбудеться у 2025 році;

підготовку юніорської збірної України (U-19), складеної з гравців 2006 року народження та молодше до відбіркових матчів чемпіонату Європи (U-19), який відбудеться восени 2025 року;

підготовку юнацької (U-17) та дівочої (WU-17) збірних України, складених з юнаків та дівчат 2008-2009 років народження до відбіркових матчів Юнацьких Олімпійських Ігор, які відбудуться у 2026 році у Сенегалі (тут одразу зроблю поправку: так, у цьому сезоні у віковій категорії U-17 та WU-17 грають хлопці та дівчата 2007 року народження, але вони, на жаль, не потрапляють саме під юнацький олімпійський футзальний турнір, тому тут вже акцент зміщується на тих, хто гратиме у згаданих вікових категоріях вже у наступному році. – А. Т.).

І тут одразу треба уточнити: чому згадуються збірні U-21 та WU-21, WU-19, WU-17 та WU-15, а також U-15. Пояснюю. У багатьох країн є свої молодіжні збірні – як U-21, так і WU-21. Хоча офіційних змагань у цій віковій категорії наразі немає (щоправда, у Південній Америці є «Копа Америка», який проходить у категоріях WU-20 та U-20. – А. Т.). Але товариські матчі між 21-річними футзалістами та 21-річними футзалістками проводиться. Зокрема, часто між собою грають молодіжні збірні Іспанії та Португалії. А не так давно чоловіча молодіжна збірна Португалії (U-21) грала з однолітками зі Словаччини, і там основу португальської команди складали ті гравці, які восени минулого року забрали у іспанців титул чемпіонів Європи серед 19-річних (до речі, варто зазначити, що один з голів у ворота молодіжної збірної Словаччини забив українець з португальським паспортом Андрій Дзялочинський. – А. Т.).

Якщо ж казати про збірну України (U-21), то востаннє вона збиралася ще у 2016-2017 роках, коли за неї грали такі гравці, як Мар’ян Пелех, Тарас Левандівський, Максим Чеберяк, Артем Мороховець, Олександр Карбула, Олександр Пархоменко (пам’ятаєте такого – грав у молодіжній команді «Мовістар Інтера»? – А. Т.). А збірна України (WU-21) лише минулого року вперше в історії зібралася. Що стосується збірної WU-19, то вона ще жодного разу не збиралася. Але якщо УЄФА буде організовувати футзальний чемпіонат Європи серед дівчат до 19 років (а такий варіант цілком можна розглядати після жіночого ЧС-2025, ЮОІ-2026 та жіночого Євро-2027. – А. Т.), то про це треба думати вже зараз. По збірній України (WU-17). Востаннє вона збиралася як раз під час відбіркового турніру до Юнацьких Олімпійських Ігор – 2018. Звідти, до речі, кілька футзалісток потім почали викликатися до національної збірної.

Але у контексті майбутнього відбіркового турніру ЮОІ-2026, вважаю, цю збірну потрібно буде відновлювати вже найближчим часом. Що стосується юнацької (U-15) та дівочої (WU-15) збірних України, то зараз – це як раз юнаки та дівчата 2009 року народження, які з юнаками та дівчатами, котрі на рік старші, мають складати основу юнацької та дівочої олімпійських збірних України у відборі на вже згаданий вище турнір у Сенегалі. Тут також варто додати, що востаннє збірна України (U-15) збиралась у 2017 році, коли юнаки 2002 року народження виграли міжнародний турнір у італійському Монтесільвано.

Ніхто не забув, що потім ці ж самі юнаки запалили на Євро-2022 (U-19) в іспанському Хаені? Тут же можна додати, що тоді ж, у 2017 році, у Монтесільвано успішно виступила юнацька збірна України (U-13), основу якої складали ті хлопці, які потім вдало виступили на Євро-2023 (U-19) у Поречі. Тому, в контексті майбутніх турнірів не тільки для юніорської, а і для юнацької та дівочої збірних, ці команди вже зараз мають бути відновлені та набувати міжнародний досвід, який потім знадобиться у важливих матчах.

Тому, сподіваюсь, що якщо Андрій Шевченко та Сергій Владико матимуть зустріч та предметну розмову щодо подальшого розвитку українського футзалу, то і про різні юнацькі та молодіжні збірні розмова теж має бути.

б) перспектива участі футбольних клубів у всеукраїнських футзальних змаганнях. Тут мається на увазі не те, що футбольні клуби мають «перезимовувати» у залах за рахунок футзалу, як це у нас часто буває на аматорському рівні (у деяких регіонах) та у дитячо-юнацькому футзалі.

Тут мається на увазі зовсім інше – щоб українські футбольні клуби (особливо – ті, які вважаються топовими) створювали у своїх структурах футзальні команди, і, відповідно, дитячі футзальні секції. Особливо тут потрібно буде, щоб Андрій Шевченко вивчив досвід таких клубів, як «Барселона», «Спортінг», «Бенфіка» та зробив висновок, як це можна буде зробити в Україні. Можливо, під час повномасштабної війни це не так актуально. Але ж ми віримо у перемогу України у війні з російськими нацистами, чи не так? Тому, якщо казати про перспективу, то чому б і ні? До речі, відкрию невеличкий секрет: автор цього матеріалу ще кілька років тому дав цю ідею Сергієві Владику, і президент АФУ сказав, що ця ідея – дуже цікава, і її потрібно опрацювати та подати так, щоб українським футбольним клубам було цікаво звертати увагу на футзал.

в) питання щодо реконструкції футзальних арен, які були пошкоджені або зруйновані внаслідок війни з російськими загарбниками, починаючи з 2014 року, коли відбувалась анексія Криму та Донбасу, і вже після 2022 року, коли почалась повномасштабна війна. Андрій Шевченко організовував благодійні футбольні матчі, де збирались гроші на відновлення футбольних арен, так чому ж тоді УАФ та АФУ не організувати благодійний футзальний матч на відновлення, наприклад, того ж таки спорткомплексу «Каразінський» у Харкові – культового футзального майданчику не тільки у Харкові, а й поза його межами. Перед тим, як обговорювати з Сергієм Владиком такі ідеї, які би однозначно не будуть зайвими у контексті відбудови спортивної інфраструктури в Україні, я би порадив Андрієві Шевченку почитати ось цю статтю.

г) участь представників росії, як країни-агресорки, у міжнародних змаганнях має бути КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЕНА!!! І це стосується не тільки клубів та збірних країни-окупанта, а і представників цієї країни, які грають у провідних футзальних чемпіонатах. Перш за все, мова йде про таких гравців, як іван чишкала («Бенфіка», Португалія), антон соколов («Спортінг», Португалія), артьом ніязов («Ель-Посо») а також іноземних гравців з російським паспортом: ромуло («Пальма Футзал», іспанія), робіньйо («Брага», Португалія) та едер ліма («Жоінвілль», Бразилія).

Якщо по «корінних» росіянах іншої позиції, окрім як їх повернення у країну, яка їх виховала, бути не може, то щодо бразильців з російським паспортом, які досі грають, позиція має бути такою: або вони грають з російським паспортом у росії, або грають у своїх нинішніх клубах, проте відмовляються від свого російського паспорту. Андрій Шевченко та Сергій Владико мають напрацювати спільну позицію щодо цього питання та озвучити її не тільки в Україні, а і в УЄФА та ФІФА.

ґ) така ж сама спільна та жорстка позиція має бути напрацьована у нового президента Української Асоціації футболу Андрія Шевченка та чинного президента Асоціації футзалу України Сергія Владика щодо зрадників України, які або досі грають у росії (євгєній іваняк), або грали там після 24 лютого 2022 року, але тільки нещодавно переїхали до іншої країни у пошуках кращої кар’єри (анна сідорєнко), або ж підтримували російських окупантів ще з 2014 року, а також поливали брудом своїх колишніх колег по збірній України (гєоргій мєльніков), або ж грали у чемпіонаті росії за донецький «спартак» чи були у структурі цього клубу.

Зустріч Андрія Шевченка з представниками української футзальної спільноти, зокрема – з тренерами, арбітрами та журналістами. Хотілося б, щоб Андрій Миколайович, як новий президент УАФ, презентував усім люителям футзалу своє бачення розвитку цього спорту на території України та почув думку представників футзальної спільноти.

Дуже хотілося б, щоб новий керівник УАФ був зацікавлений у запрошенні для проведення семінарів відомих футзальних людей. Тобто, щоб ініціатива йшла не тільки від Сергія Владика. Останньою такою масштабною подією був приїзд до Києва Хосе Венансіо Лопеса, який на той момент тренував збірну Іспанії (у 2015 році, якщо не зраджує пам’ять. – А. Т.). Хотілося б, щоб за сприяння Андрія Шевченка в Україну приїхали такі відомі люди, як головні тренери молодіжних збірних Іспанії та Португалії (відповідно, Альберт Канільяс та Жозе Луїш Мендеш), які могли би поділитися досвідом з українськими дитячими футзальними тренерами. Тренерам жіночих команд було би цікаво послухати головних тренерів жіночих збірних Іспанії, Португалії та Італії (Клаудію Понс, Луїша Консейсау та Франческу Сальваторе). А представникам аматорських колективів, а також першої ліги та VBET Екстра-ліги, думаю, було би цікаво послухати метра світового футзалу – легендарного Хесуса Веласко. А представників суддівського корпусу, вочевидь, було би цікаво послухати своїх авторитетних колег – хорвата Ніколу Йєліча та італійку К’яру Перрону. Але хотілося б при цьому, щоб такі можливі заходи (звісно, після закінчення війни) були спільною ініціативою УАФ та АФУ. І щоб Андрій Шевченко теж був присутній на таких заходах. Думаю, для нього це було би теж корисно.

Виходячи з попереднього пункту – хотілося б, щоб нове керівництво Української Асоціації футболу допомагало керівництву Асоціації футзалу України в організації виїздів на стажування у провідні європейські футзальні клуби українських тренерів, які спеціалізуються на футзалі (знову ж таки – з огляду на нинішню ситуацію, це можна буде почати робити вже після закінчення війни. – А. Т.). І тоді, сподіваюсь, наші тренери вже менше стануть називати футзал футболом (а таке буває часто, тому що не всі тренери розуміють, що це два різних види спорту, хоча вони і мають спільне коріння. – А. Т.). Відповідно, не називатимуть футзал футболом і батьки юних гравців.

І хотілося б, щоб Андрій Миколайович часто відвідував футзальні матчі та висловлював свою думку як керівництву АФУ, так і журналістам, за рахунок чого можна буде покращити рівень українського футзалу – професіонального (чоловічого, жіночого), молодіжного, юнацького, дівочого та аматорського.

Перехід юнаків з футзалу у футбол та захист роботи дитячих тренерів. Ні для кого не секрет, що Україна, якщо казати про спорт, є все-таки більш футбольною країною. Тому, в нас історично склалося, що легендами українського футзалу стали ті, у кого, можливо, десь щось не вийшло саме у великому футболі. Але є при цьому зворотній момент: «скаути» футбольних клубів узяли за моду забирати до себе юних зірочок, які вдало проявляють себе саме на футзальному паркеті. І потім від цього може страждати збірна України з футзалу.

Окрім цього, потім виникають питання щодо виплати компенсацій футзальним тренерам від футбольних клубів за виховання гравця. Доводилося чути такі випадки. Думаю, дитячі тренери можуть про це розпоовісти детально.

З огляду на те, що футзал вже є у програмі Юнацьких Олімпійських ігор, хотілося б також, щоб Андрій Шевченко та Сергій Владико напрацювали та просували спільну позицію щодо отримання футзалом статусу олімпійського виду спорту, і при цьому важливо, щоб позиція УАФ та АФУ підтримувалася футбольними та футзальними асоціаціями інших країн.

Враховуючи нещодавню зустріч Андрія Шевченка з президентом Національного Олімпійського Комітету Вадимом Гутцайтом, можна до цього питання долучити і його.

Наразі це все, на що, на думку автора цього матеріалу, має звернути увагу новообраний президент Української Асоціації футболу Андрій Шевченко. Можливо, з плином часу щось ще додасться. Але головне, щоб нинішній президент УАФ дійсно допомагав і Сергієві Владику, і українському футзалу, який однозначно заслуговує і на увагу, і на повагу, особливо якщо враховувати на його традиції та досягнення. І головне – щоб між футболом та футзалом з приходом Андрія Шевченка були взаєморозуміння та взаємоповага та бажання допомагати, а не вставляти палиці в колеса, або ж взагалі не допомагати розвитку футзалу в Україні.

Автор статті: Terentyev.